так ніби ми трава що пробилася крізь тротуарну плитку в цьому сірому-сірому трущобному місті з неонами для атракції; із привидами чи поторочами, як вам завгодно; співіснуючи знову нічого-задля—монологи сторонніх осіб перехожих, або часом хтось витре своїх підошов, дощ чи сніги; антипатії на кореневому рівні & незламний надалі ендшпіль
 
так ніби вогники ось надвечірні а втім, перебравши нюанси, залишатися вдома при наявній каві, музичці призвичній, ще може зайшло би кіно; дослухаючись до спогадів à-la, коли ми разом оце посиджували та під поверхівкою наріжною на лавочці, багатокрапія алюри морзянкові; знову вертаються & розстаються не сподіваючись на розставання й вертання
 
всі важливі слова, всі належні мовчанки; все закручується матурним вечором, із його штучним освітленням; хтось неодмінно йде—виходить за чимсь & сновидіння—стайл у монпарнасі черговому з інтер’єром тазиків до гігієни, віватик едґаре, bonsoir mr degas, щось у цім було, мало ж бути; начебто за столітнім плином зблякла нерівно фреска & фарби одцвілі й облізлі не-де
 
так ніби ми перифразу метафора, мелодія для самотнього битого сакса, для котрої несуттєві детальки; чи десь політична тематика з підтекстом маніпуляцій фінансових & чим ліпше вжеж, тим скрутніше, похмурні трейд-марочні осінь, вечір, війна, хто ми насправді . . . . нєнє я нині не п’ю взагалі алкоголь, як мені не шкодá, селяві
 
катма вірогідних історій, а щодо бажання виплоду історіовірогідних сутностей, хай звинять, знецінюючи за таку зневіру, літературщики випадкові й випадкові-не & м-р керуак жан-луї лебрі-де, проїздом крізь сновидіння зі сновидінь в онлайн-режимі—у нас тут певність без аналогій, без апологій жодних: на початку було слово й слово було
 
короч— ’