так ніби ми трава що пробилася крізь тротуарну плитку в цьому сірому-сірому трущобному місті з неонами для атракції; із привидами чи поторочами, як вам завгодно; співіснуючи знову нічого задля—монологи сторонніх осіб перехожих, або часом хтось витре своїх підошов, дощ чи сніги; антипатії на рослинному рівні & незламний надалі ендшпіль

так ніби вогники надвечірні але, перебравши нюанси, залишатися вдома при власній каві, музиці призвичній, може зайшло би кіно; дослухаючись до спогадів аля, коли ми разом оце посиджували та під поверхівкою наріжною на лавочці, багатокрапіє чим не морзянка; вертаються & розстаються без сподівань на розставання й вертання

всі важливі слова, всі належні мовчанки; все закручується матурним вечором, із його штучним освітленням; хтось знову йде—виходить за чимсь & сновидіння—стайл у монпарнасі черговому з інтер’єром тазиків до гігієни, привітик едґаре, bonsoir mr degas, щось у цім було, мало ж бути; ніби за плином століть зблякла нерівно фреска & фарби одцвілі й облізлі не-де

так ніби ми перифразу метафора, мелодія для самотнього битого сакса, для котрої несуттєві детальки; чи десь політична тематика з підтекстом маніпуляцій фінансових & чим ліпше вжеж, тим скрутніше, похмурні трейд-марочні осінь, вечір, війна, хто ми насправді . . . . нєнє я нині не п’ю взагалі алкоголь, як мені не шкодá, селяві

катма вірогідних історій, а щодо бажання виплоду історіовірогідних сутностей, хай звинять, знецінюючи за таку зневіру, літературщики випадкові й випадкові-не & м-р керуак жан-луї лебрі де, проїздом крізь сновидіння зі сновидінь в онлайн-режимі—у нас тут певність без аналогій, без апологій жодних: на початку було слово й слово було

короч— ’