Тема, можна сказати, не з тих, що дуже приємні. Квазіліричний напівандеґраунд - щось таке. Немає ні псевдосліз, ні самоспівчуття.
Ми звикаємо до змін сезонів, до наших вікових досягнень і ще багато до чого.
Минулого не наздогнати.
Дякую,
Ю. С.

Оце і біжу.
Не наздожену осінь, то бігтиму за зимою.
А там - і весна наступного кола.
Тож біжімо.
Дякую,
Ю. С.

Полюбляю тропи. Не проти гіперболізації.
Також, працюючи з документами (інколи майже у ленінському outdoor-стилі), надбав схильність до бюрократичних зворотів. Якби я мав на увазі саме потрясіння, то додав би відповідну обмовку на зразок "з останнім". Не вистачило би довжини рядка, то зробив би його довшим. Це ж фінальна частина. Або в назві вірша використав би прикметник "потрясний". Непоганий прикметник, по-перше, і по-друге, скільки можна бути ханжами? За умови певного смаку та відчуття мови можна собі се дозволити - і є приклади, на яких можна вчитися. А ми їх обминаємо увагою.
Мені останнього часу такі траплялися.
Вони допомагають відкривати, так би мовити, нові світи поезії або нові обрії. Кому що.
І чому би не додати деякої невизначеності? Це я ще про заключну строфу. І про кола у тому числі. Щоправда, це досить складно. Одна осінь - одне повне коло у складі року, в якому і літо, і весна, і все інше. Цього року мене хвилювало питання осені з її катафотами, які відображають і колір листя, і колір хмар або інею.
Певні правки покращили би коефіцієнт прозорості, але і цей мене задовольняє.
Мені байдужі чиїсь (не Ваші) думки, що ніяких пояснень під віршем, біля нього та над ним не повинно бути. Чому "не повинно" або чому "не бажано"? Нехай будуть. Майстра з себе не вдаю і не кожного з них слухаю. А якщо слухаю, то і критично, і ні.
Я надивився на майстрів золотого пера поезії.
Шапки мономаха розібрані.
Нічого не маю проти.
Ваш коментар був корисним.
Справді.
Дякую,
Ю. С.