Стогне мряка-сльота, в ринві злякано вітер голосить,
І холодний туман лиже клуню у стилі ампір.
Нам потрібна мета - у житті, у поезії, прозі,
А її і нема. Є стило і офсетний папір.

Муж заплаканий спить, в жінки часу немає на ласки,
І удень, і вночі - тількі вірші одні в голові.
Під подушкою спирт, а не тепла запаска любаски,
От і випив мужик, не ворушиться, мов неживий.

Мед чарунковий згірк, в музи око згубилось каправе,
Та кохатися гріх, став я дідом (не треба хи-хи!).
Помарновано вік на пусту, непривабливу справу,
Ні цілунків палких, ні гарячої в ліжку юги.

Чом Венері не фан? У альковах тулився б до бестій...
Замість любощів - хлів, серденя від чуттів не дрижить.
А сусідам - лафа, заклопотані справами честі:
Утішають дружин, а дружини втішають мужів.

Вчора знову ридав, із надривом і небезпричинно,
Бо розхитаний нерв, самота бенкетує в душі.
Як сідає свята , наче Бог, віршувати дружина,
То вважай що помер я для неї, немов і не жив.

16.12.2019 р.