¹
 
Актуальне та безпризорне прозове, літературщики на дофамінах передсвяткових, ажурні дженезівські грудневі древа на сивій димці. Паранормований міднайт, нуар столітньої витримки на дорозі, ось ми знов зійшлися на хвильку яку, друзяки вуайєризму—& моє вклінне—продюсуючи наступний віртуальний естетський обеліск & еріхмарія торкається краю беретки, а мож федори, практично по френк-сінатрівському.
 
Фіцці на сьогодні обмеживсь пінболом, а керуак зі суровістю занотовує щось у свій пролетарський записничок, чи знаючи сам навіщо, але така в нього фікція. Хрістіан-ганс, розкручений блогер, далі видає третьорядні якісь казки. Не той нині, але миргород так само розлива газовану водичку, сторож його нікіфорич сталкерить когось в соцмережі через андроїд, придбав був за чесну готівку, ото через церкву ломбард.
 
Переходи на світлофорах із поклацуванням неначе портали & незгірші парубки в обіймах зі страшненькими дівками, симпатичніші дівки строго без пар, або в камуфляжнім пікселі, подальший інтверезий піпол. Між зупинок транспорту масиви нарубаних соснових ялинок, які ніхто поки що не купляє—який поінт в ялинці без снігу, або кожен раз бува останнім—домішують присмак агонії хвойної до латернованого безпросвіту. Інтерес до раптовішої ще раптовості тримається в тонусі, а що керуак невідомо шо нотує, це таке в нього дозвілля, має право.
 
 
²
 
Fortune-teller гадає про судьбу & не оскудіє тареля його. Святкувальні кларнети барабанні щіточки сапфірове скло інфернально~сусальний бекґраунд; ритуальні порухи, інтелігентські діоптрії. Юрма розчіпляється рідшає контурується, кларнети модулюють, порухи манжетами обрамлюють ексклюзив епізоду. Сценки гамгаму, за оксамитним єдвабом сленговий татуаж про езотерику. Приморожені молодята, відсторонений офіспланктон, кумарні консультанти-помічники, собачковий подіум & фанфари софітні & лазери дискозблиски & парча haute couture.
 
Звичайно, постійно присутні задвірки, їхнє пекло тут же за рогом, а стартуючи від задвірків—кілометри торговельних шанхаїв, чого тільки там не вихопиш. Часом опиняючись у справжнісінькій хащі, інстинктивно починаєш ніяково та гарячково продиратися аби лише кудись геть й сам собі не відповіси нащо ж оттак попадати було. Асортименти—від корнішонів домашніх до ароматичних паличок синтетичних, що дуст від снобізму. Цигаркові притони д’ютіфрі- економ- контрафакту, розливна олія маслинова, драґон-ґолден, бюстгальтери, носовички, корми улюбленцям, хурма зі пліснявою, фабричні смаколики, дєвушки-бабушки, негармонійно мугикаючі прибиральники, наївні шукачі небрудних порожніх коробок.
 
Можна гадати собі, що сучасний арт—бізарний базар, життя пародіює мистецтво, розхожі смаки диджитизуються & пікселізуються, роздруковуються й ксеряться, електронне куріння парфумованої пари застаріває, на ринку є інтересніш стартапи. А ще проявляється літера за літерою консьюмеризм, коли спиняєшся порозглядати сріберні-злоті на вигляд цукорки, насправді китайський пуер, а тоді ще наперстки для чайних церемоній японських, де заварки лляють строго по п’ятдесят—хоч стверджують начеб суміші специфічно убивчі.
 
 
³
 
Ти & я. Едхопперівські дистанції дедалі різьбленіш. Поп-арт при понятіях, діфез-джез, світлякові барви крізь сутінки. Завжди можна будь-чого понаговорити, втім запам’ятувавши головне, теж не сильно суттєве, пригадуючи кого хто почитував, сплакуючи через заздрощі. А скільки ж іще всякого поза тим, що нагальніше потребує уваги, навіть досліджень—на котрі ніколи не знаходиться часу, а все ж визначатися щодо варто. . .
 
Завжди можна всяко перейтися, перевірити, чи на місці граффіті знакові мабуть. Круасани що яка там італія—на виході, кекси нарешті здохли потомушо етавсьо палітіка, але ще бувають навіть сирнички & запіканки таки помічні. Банально американо, без пуерів. Без феєрверків з петардами, без драматизму фальцетто. Жаліючись & шкодуючи, само собою, нашвидку. Чим тут ще зарадиш, які тобі жести з провінційної оперетки нехай би навіть музикальний момент, вуйко на акордіоні, нехай би житан—балкани.
 
Томушо просто непросто, якби поетика це. Жодних тобі кармічних муз, але є хоча би бажаючі про щось нагадати знічев’я, найголовніше потім не пролетіти наскрізь через нору звісну в яку здається знов устрибнув білий кролик при платиновім дзиґарі з ланцюжками. Сезон якби андерсенівська мадленка & узвар, хіба знаючи сам повіщо, переходами до ирійських брам тонкі віадуки, декіріковський декор немовби чекання на ґодо, причинностей наслідкових, передсніжжя на павзі & зогріта зворушенням щиро—
незворушна

моя
відсутність.