
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Гнила помста або швондерське препарування літератури
Почнемо по порядку аналізувати аналізоване.
Спершу - заголовок. "Рецензія на вірш ЯРОСЛАВ Чорногуза "Нічна зваба". Чи пан рецензент не знають, що власні назви відміняються і треба писати ЯрославА Чорногуза в родовому відмінку? Чи це просто елементарна не вичитка автора, який уявляє себе «вельбучним» гуру сайту? Навіть не спромігся придумати НАЗВУ свого допису.
Далі цитуємо рецензента: «Є твори, які інколи вганяють у ступор. На перший погляд все гаразд.» Після слова «погляд» має стояти елементарна кома. Рецензенту про це – невідомо. Я вже мовчу про «геніальний» троп – вганяти у ступор. Увігнав мій вірш сердешного рецензента у дикий русизм і несмак – перша ознака графоманства.
Чи має взагалі моральне право графоман братися за рецензії, якщо сам не вміє писати?! Він переконаний – має! Сумніваються тільки розумні люди, а абсолютно впевнені у своїй правоті тільки хто? Думаю ви здогадалися, шановні читачі. Звісно, висока оцінка такого твору здається чимось недоладним такому горе-рецензенту. (Скажу так, для інформації цей твір позитивно і без зауваг оцінив Ігор Павлюк, наприклад, на Фейсбуку). На «Майстернях» це зробила Тетяна Левицька - цілком авторитетна нині авторка «Поетичних майстерень», яка вже 10 років на сайті і добре уміє відрізняти якість від протилежного.
Далі читаємо:
Розлив туман волосся хвилі світлі” -
важко звучить рядок, забагато сонорних: РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ
Вже скільки разів у суперечках про те, як аналізувати твори, я, як, за словами рецензента, знаний Майстер Слова, учив таких, як пан рецензент, що аналіз твору треба починати не з другорядних деталей, а з образного ряду – наскільки вдалий і цікавий образ рядка – про це у рецензії О.Сушка – ні слова, а Павлюк і Левицька, поети талановиті і з розвиненою уявою, одразу побачили красу і неповторність цього образу і рядка. Далі, рецензент називає групу приголосних - , РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ, які цілком прийнятно звучать і милозвучно. Тим більше прикро, що рецензент – досвідчений музикант і лауреат фестивалю «Оберіг-90» тут милозвучності не помітив. Чому, запитаємо себе? А відповідь така: або ведмідь на вухо наступив, або заздрісна упередженість до автора керує пером рецензента. У першому його важко звинуватити, то ми, природно, схиляємося до другого – упередженість, помста Ярославу Чорногузу за його віршовані критичні стріли у бік Сушка, які є всього лише одиночними пострілами у відповідь на кулеметні черги графоманського скоростріла у десятках віршів.
Далі читаємо:
На плечі ночі в далі осяйні.
і знов: ЧІ, ЧІ, НЛНЛН
І знову, ми вже повторюємо рецензента, жодного натяку на аналіз образу – головної суті поезії, знов дрібниці – звукопис – як на мої музичні вуха професіонала музиканта – цілком прийнятний звукопис.
Далі йдемо:
Озера чар всміхалися мені.
Хто всміхався? ОзЕра? А що таке ЧАР? Просто зайве слово, щоб дотриматися розміру?
Рецензент ставить безглузде запитання: хто всміхався? Озера чар – слово чар стоїть у родовому відмінку, то хіба не зрозуміло, що дієслово всміхалися належить до іменника озера?
А що таке ЧАР? – чудове запитання рецензента. Він не знає, що в українській мові існує слово «чари», яке, як мінімум два століття вживається в українській поезії. Не знаючи мови, чи варто братися за рецензії поетичних творів?! Риторичне запитання.
Чи це озера ЧАРІВ? Так де ділося закінчення? А-а-а, не вміщалося в рядок, зайвий склад!
Цікава техніка: не влазить слово в рядок - обріж його, як тобі заманеться... Невибагливий читач схаває, не буде ж він шукати в словнику, що не існує такої форми - кого? чого? - чар.
Звертаю увагу шановних читачів на слово, вжите рецензента «схаває» яка вишуканість мови! Диким сленгом пишеться рецензія, і автор її навіть не завдає собі труду використати шляхетне слово «проковтне». Він, мабуть, теж не здогадується про його існування!
Або слово «влазить» використано, коли є вишукане слово «вміщається». Швондери від літератури безпардонно препарують
високо оцінені досвідченими читачами поетичні твори. Печально.
Кажете пане рецензенте, обрізав слово чарів, як мені заманулося. А в словнику скороченої форми нема, то не можна вживати? А хіба вже так немилозвучно і незрозуміло звучить це слово? А право на неологізм є у талановитого автора? Михайло Старицький, наприклад, створив слово «мрія», то хіба це погане слово, не прижилося в літературі? Не менш гарне і слово чар в родовому відмінку у скороченій формі.
Далі:
“Плато чола – неначе полонина” - знов купа сонорних: ЛЛННЛНН - язик прилипає до зубів(окрім того, плато - горизонтальна поверхня. Отже, об“єкт опису лежить на спині.
Плато чола неначе полонина – що це образна знахідка неабияка, про це хай говорять Павлюк і Левицька, Сушко цього не помічає, він сліпий на слово. Йому знов неприємні досить милозвучні сонорні.
Плато - горизонтальна поверхня, отже об`єкт опису лежить на спині – чи бачили ви, шановні читачі, більшу, вживу тут слово Валерія Лобановського, КУРДУПЕЛЬНІСТЬ рецензента? Отже, якщо плато розташоване на уявному обличчі ліргероїні, яке розташоване вертикально, то це плато не може таким бути?! Як Вам таке? Абсурд чи повна відсутність уяви? А коли земна куля крутиться навколо своєї осі, усі земні плато опиняються у вертикальному, напіввертикальному і інших положеннях, хіба ні?! Та пану рецензенту це доволі важко уявити. Поспівчуваймо по-дружньому йому.
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Дуже примітивна рима: вершина-полонина.
Була, мов кирпа носика, вгорі. - який дикий опис обличчя, наче якогось велетня,
І дуже "логічно": вершина була - подумати тільки - вгорі! А де б вона ще могла бути? Внизу? Це як "спускатися сходами вниз". І ще одне: гора — увігнута. Але з вершиною. Отже є якась заглибина. А з тієї заглибини стирчить ніс? Якби випуклою була — ще таке може бути. Але ж увігнута!!!
Окрім того маємо два прямі порівняння в одній строфі, коли їх узагалі треба уникати.
Що подибуємо тут? Все те саме – чіпляння до бліх і вперте непомічання головного – оригінальності образу, який, знову ж таки, через повну відсутність уяви рецензента, видається йому невірним. Він навіть уявити собі не може гору у вигляді кирпатого носа з увігнутістю посередині і з вершиною на кінці. Йому здається, що увігнутість при цьому має бути випуклістю. Так тоді це буде не кирпатий, а ОРЛИНИЙ, з горбинкою римський чи грецький ніс! Пане рецензенте, роззявте очі ширше, невже не бачите? Вам здаються примітивними рими вершина-полонина? Недопустимі в сучасному віршуванні дієслівні рими, а іменникові цілком можуть бути. А простота їх, (а не примітивність, ви, шановний рецензенте, не відчуваєте тонких нюансів, або не хочете відчувати їх! Тому й ліпите горбату випуклість на витончену увігнутість), зумовлена канвою самого образу – простого доступного для сприймання читачеві.
Ах ти боже мій, два порівняння в одній строфі – такого слід тупо уникати - учить рецензент. А про те, що цей факт зумовлений багатством мовних засобів передачі образу, йому байдуже. Він як у суді, стежить за БУКВОЮ образу, а на ДУХ ОБРАЗУ – йому начхати. У цьому й є одна з головних відмінностей «тупого, грубого, російською кажучи «топорного» мислення графомана від витонченого аристократичного мислення справжнього майстра слова.
Далі перли поперли, за висловом Івана Гентоша:
“А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
Ніби у вуста напхали рубінів - і тому вони розтулені тими рубінами. Ніяк інакше такий граматичний зв'язок зрозуміти не можна.
У ямках вушок – наче дві перлини - ще одне пряме порівняння. До того ж рима слабка: калини-перлини.
Нарцисів консистенція густа.
Що за нарциси у вухах? Кульчики? А при чому тут консистенція? Ідеться про запах? Нарцисів може бути гущавина чи щось таке, але не консистенція.
У вуста напхали рубінів – Боже милий! Поети справжні, побратими мої і посестри, якби над Вашими образами так знущалися, ви б мабуть убили знущальника»!
Нам же залишається тільки поспівчувати рецензенту, який усе перевертає з ніг на голову – із справжньої знахідки поетичної, перлини образної робить помийницю. Людина просто те все неспроможна уявити. Мислить прозаїчно, уявити не може, то ж бачить усе прямолінійно, або ж просто шукає, за що можна вчепитися. А вчепитися можна до будь-чого!
Пан рецензент ніколи, певно, не бачив, золоті сережки з перлинами у жіночих вушках, він просто нездатний це навіть уявити. Не розуміє, що перлини густі, мають насичену консистенцію і цим схожі на нарциси – людина позбавлена вміння бачити КРАСУ. Завершуємо цитувати:
Я занімів од щастя… Що це? Де я? зайвий повтор Я
Невже то дивишся на мене ти?! іще раз повтор того ж займенника - мене
Кохане личенько понад землею
Личенько - пестлива форма, використана тут тільки для кількості складів.
І взагалі - яке личенько, коли масштаби - епічні: озера, плато, гора?
Так вабило промінням золотим…
Єдине, з цим згоден із рецензентом – зайвий повтор я. Можна замінити. Заміню. Даю слово. Де помилився, там помилився.
А далі ні. Займенник мене вжитий тут тільки раз. Слово «личенько» використане, на думку пана рецензента, для кількості складів. А про почуття кохання пан рецензент що-небудь чув? Коли кохають людину, вживають пестливу форму іменника чи прикметника.
Знову дикий тупий несмак і буквалізм, прозаїчність сприйняття. В епічні масштаби не вписується ніжне ліричне слово… Ах ти боже мій. Так усі ці образи: озера, плато, гора і творять в сукупності оцю красу, на яку схоже личенько коханої! Невже не второпали, пане рецензенте. Коли вам ампутували уяву, скажіть будь ласка? При народженні чи вже коли почали горе-писаннями своїми займатися?
І наостанок:
Враження таке, що герой лежить долі, а на нього зверху дивиться якась страшна велетка. І в нього від жаху потьмарився розум і язик заплітається. Забув і значення слів, і призначення їх..
Сподіваюся, що мої дружні зауваження допоможуть знаному Майстрові Слова виправити помилки і в подальшому їх не повторювати.
Парусем лехайм.
У мене враження про рецензію однозначне: такими «дружніми» рецензіями не допомагають поетам, а убивають в зародкові їхню творчість. Це поверховий, АНТИЛІТЕРАТУРНИЙ аналіз з диким несмаком, з відсутністю повною володіння словом, і справді, тут згоден з рецензентом, тільки це бумерангом вертається до нього, повне нерозуміння значення слів, невміння і небажання уявляти описане.
За цим стоїть найстрашніше – не прагнення допомогти, а прагнення відомстити, потоптатися по тому, хто одним влучним пострілом відповів на сотню падлючих пострілів із-за рогу у спину. Горе-рецензенту.
Пригадуєте, відомий вислів: Двоє дивляться в калюжу, один бачить у калюжі мул і плаваючих тритонів, а інший – бачить зорі. На превеликий жаль, пана рецензента ми змушені зарахувати до тих, хто в цьому випадку був першим. Однозначно!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гнила помста або швондерське препарування літератури
(аналіз рецензії Олександра Сушка на мій вірш «Нічна зваба»)

Спершу - заголовок. "Рецензія на вірш ЯРОСЛАВ Чорногуза "Нічна зваба". Чи пан рецензент не знають, що власні назви відміняються і треба писати ЯрославА Чорногуза в родовому відмінку? Чи це просто елементарна не вичитка автора, який уявляє себе «вельбучним» гуру сайту? Навіть не спромігся придумати НАЗВУ свого допису.
Далі цитуємо рецензента: «Є твори, які інколи вганяють у ступор. На перший погляд все гаразд.» Після слова «погляд» має стояти елементарна кома. Рецензенту про це – невідомо. Я вже мовчу про «геніальний» троп – вганяти у ступор. Увігнав мій вірш сердешного рецензента у дикий русизм і несмак – перша ознака графоманства.
Чи має взагалі моральне право графоман братися за рецензії, якщо сам не вміє писати?! Він переконаний – має! Сумніваються тільки розумні люди, а абсолютно впевнені у своїй правоті тільки хто? Думаю ви здогадалися, шановні читачі. Звісно, висока оцінка такого твору здається чимось недоладним такому горе-рецензенту. (Скажу так, для інформації цей твір позитивно і без зауваг оцінив Ігор Павлюк, наприклад, на Фейсбуку). На «Майстернях» це зробила Тетяна Левицька - цілком авторитетна нині авторка «Поетичних майстерень», яка вже 10 років на сайті і добре уміє відрізняти якість від протилежного.
Далі читаємо:
Розлив туман волосся хвилі світлі” -
важко звучить рядок, забагато сонорних: РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ
Вже скільки разів у суперечках про те, як аналізувати твори, я, як, за словами рецензента, знаний Майстер Слова, учив таких, як пан рецензент, що аналіз твору треба починати не з другорядних деталей, а з образного ряду – наскільки вдалий і цікавий образ рядка – про це у рецензії О.Сушка – ні слова, а Павлюк і Левицька, поети талановиті і з розвиненою уявою, одразу побачили красу і неповторність цього образу і рядка. Далі, рецензент називає групу приголосних - , РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ, які цілком прийнятно звучать і милозвучно. Тим більше прикро, що рецензент – досвідчений музикант і лауреат фестивалю «Оберіг-90» тут милозвучності не помітив. Чому, запитаємо себе? А відповідь така: або ведмідь на вухо наступив, або заздрісна упередженість до автора керує пером рецензента. У першому його важко звинуватити, то ми, природно, схиляємося до другого – упередженість, помста Ярославу Чорногузу за його віршовані критичні стріли у бік Сушка, які є всього лише одиночними пострілами у відповідь на кулеметні черги графоманського скоростріла у десятках віршів.
Далі читаємо:
На плечі ночі в далі осяйні.
і знов: ЧІ, ЧІ, НЛНЛН
І знову, ми вже повторюємо рецензента, жодного натяку на аналіз образу – головної суті поезії, знов дрібниці – звукопис – як на мої музичні вуха професіонала музиканта – цілком прийнятний звукопис.
Далі йдемо:
Озера чар всміхалися мені.
Хто всміхався? ОзЕра? А що таке ЧАР? Просто зайве слово, щоб дотриматися розміру?
Рецензент ставить безглузде запитання: хто всміхався? Озера чар – слово чар стоїть у родовому відмінку, то хіба не зрозуміло, що дієслово всміхалися належить до іменника озера?
А що таке ЧАР? – чудове запитання рецензента. Він не знає, що в українській мові існує слово «чари», яке, як мінімум два століття вживається в українській поезії. Не знаючи мови, чи варто братися за рецензії поетичних творів?! Риторичне запитання.
Чи це озера ЧАРІВ? Так де ділося закінчення? А-а-а, не вміщалося в рядок, зайвий склад!
Цікава техніка: не влазить слово в рядок - обріж його, як тобі заманеться... Невибагливий читач схаває, не буде ж він шукати в словнику, що не існує такої форми - кого? чого? - чар.
Звертаю увагу шановних читачів на слово, вжите рецензента «схаває» яка вишуканість мови! Диким сленгом пишеться рецензія, і автор її навіть не завдає собі труду використати шляхетне слово «проковтне». Він, мабуть, теж не здогадується про його існування!
Або слово «влазить» використано, коли є вишукане слово «вміщається». Швондери від літератури безпардонно препарують
високо оцінені досвідченими читачами поетичні твори. Печально.
Кажете пане рецензенте, обрізав слово чарів, як мені заманулося. А в словнику скороченої форми нема, то не можна вживати? А хіба вже так немилозвучно і незрозуміло звучить це слово? А право на неологізм є у талановитого автора? Михайло Старицький, наприклад, створив слово «мрія», то хіба це погане слово, не прижилося в літературі? Не менш гарне і слово чар в родовому відмінку у скороченій формі.
Далі:
“Плато чола – неначе полонина” - знов купа сонорних: ЛЛННЛНН - язик прилипає до зубів(окрім того, плато - горизонтальна поверхня. Отже, об“єкт опису лежить на спині.
Плато чола неначе полонина – що це образна знахідка неабияка, про це хай говорять Павлюк і Левицька, Сушко цього не помічає, він сліпий на слово. Йому знов неприємні досить милозвучні сонорні.
Плато - горизонтальна поверхня, отже об`єкт опису лежить на спині – чи бачили ви, шановні читачі, більшу, вживу тут слово Валерія Лобановського, КУРДУПЕЛЬНІСТЬ рецензента? Отже, якщо плато розташоване на уявному обличчі ліргероїні, яке розташоване вертикально, то це плато не може таким бути?! Як Вам таке? Абсурд чи повна відсутність уяви? А коли земна куля крутиться навколо своєї осі, усі земні плато опиняються у вертикальному, напіввертикальному і інших положеннях, хіба ні?! Та пану рецензенту це доволі важко уявити. Поспівчуваймо по-дружньому йому.
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Дуже примітивна рима: вершина-полонина.
Була, мов кирпа носика, вгорі. - який дикий опис обличчя, наче якогось велетня,
І дуже "логічно": вершина була - подумати тільки - вгорі! А де б вона ще могла бути? Внизу? Це як "спускатися сходами вниз". І ще одне: гора — увігнута. Але з вершиною. Отже є якась заглибина. А з тієї заглибини стирчить ніс? Якби випуклою була — ще таке може бути. Але ж увігнута!!!
Окрім того маємо два прямі порівняння в одній строфі, коли їх узагалі треба уникати.
Що подибуємо тут? Все те саме – чіпляння до бліх і вперте непомічання головного – оригінальності образу, який, знову ж таки, через повну відсутність уяви рецензента, видається йому невірним. Він навіть уявити собі не може гору у вигляді кирпатого носа з увігнутістю посередині і з вершиною на кінці. Йому здається, що увігнутість при цьому має бути випуклістю. Так тоді це буде не кирпатий, а ОРЛИНИЙ, з горбинкою римський чи грецький ніс! Пане рецензенте, роззявте очі ширше, невже не бачите? Вам здаються примітивними рими вершина-полонина? Недопустимі в сучасному віршуванні дієслівні рими, а іменникові цілком можуть бути. А простота їх, (а не примітивність, ви, шановний рецензенте, не відчуваєте тонких нюансів, або не хочете відчувати їх! Тому й ліпите горбату випуклість на витончену увігнутість), зумовлена канвою самого образу – простого доступного для сприймання читачеві.
Ах ти боже мій, два порівняння в одній строфі – такого слід тупо уникати - учить рецензент. А про те, що цей факт зумовлений багатством мовних засобів передачі образу, йому байдуже. Він як у суді, стежить за БУКВОЮ образу, а на ДУХ ОБРАЗУ – йому начхати. У цьому й є одна з головних відмінностей «тупого, грубого, російською кажучи «топорного» мислення графомана від витонченого аристократичного мислення справжнього майстра слова.
Далі перли поперли, за висловом Івана Гентоша:
“А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
Ніби у вуста напхали рубінів - і тому вони розтулені тими рубінами. Ніяк інакше такий граматичний зв'язок зрозуміти не можна.
У ямках вушок – наче дві перлини - ще одне пряме порівняння. До того ж рима слабка: калини-перлини.
Нарцисів консистенція густа.
Що за нарциси у вухах? Кульчики? А при чому тут консистенція? Ідеться про запах? Нарцисів може бути гущавина чи щось таке, але не консистенція.
У вуста напхали рубінів – Боже милий! Поети справжні, побратими мої і посестри, якби над Вашими образами так знущалися, ви б мабуть убили знущальника»!
Нам же залишається тільки поспівчувати рецензенту, який усе перевертає з ніг на голову – із справжньої знахідки поетичної, перлини образної робить помийницю. Людина просто те все неспроможна уявити. Мислить прозаїчно, уявити не може, то ж бачить усе прямолінійно, або ж просто шукає, за що можна вчепитися. А вчепитися можна до будь-чого!
Пан рецензент ніколи, певно, не бачив, золоті сережки з перлинами у жіночих вушках, він просто нездатний це навіть уявити. Не розуміє, що перлини густі, мають насичену консистенцію і цим схожі на нарциси – людина позбавлена вміння бачити КРАСУ. Завершуємо цитувати:
Я занімів од щастя… Що це? Де я? зайвий повтор Я
Невже то дивишся на мене ти?! іще раз повтор того ж займенника - мене
Кохане личенько понад землею
Личенько - пестлива форма, використана тут тільки для кількості складів.
І взагалі - яке личенько, коли масштаби - епічні: озера, плато, гора?
Так вабило промінням золотим…
Єдине, з цим згоден із рецензентом – зайвий повтор я. Можна замінити. Заміню. Даю слово. Де помилився, там помилився.
А далі ні. Займенник мене вжитий тут тільки раз. Слово «личенько» використане, на думку пана рецензента, для кількості складів. А про почуття кохання пан рецензент що-небудь чув? Коли кохають людину, вживають пестливу форму іменника чи прикметника.
Знову дикий тупий несмак і буквалізм, прозаїчність сприйняття. В епічні масштаби не вписується ніжне ліричне слово… Ах ти боже мій. Так усі ці образи: озера, плато, гора і творять в сукупності оцю красу, на яку схоже личенько коханої! Невже не второпали, пане рецензенте. Коли вам ампутували уяву, скажіть будь ласка? При народженні чи вже коли почали горе-писаннями своїми займатися?
І наостанок:
Враження таке, що герой лежить долі, а на нього зверху дивиться якась страшна велетка. І в нього від жаху потьмарився розум і язик заплітається. Забув і значення слів, і призначення їх..
Сподіваюся, що мої дружні зауваження допоможуть знаному Майстрові Слова виправити помилки і в подальшому їх не повторювати.
Парусем лехайм.
У мене враження про рецензію однозначне: такими «дружніми» рецензіями не допомагають поетам, а убивають в зародкові їхню творчість. Це поверховий, АНТИЛІТЕРАТУРНИЙ аналіз з диким несмаком, з відсутністю повною володіння словом, і справді, тут згоден з рецензентом, тільки це бумерангом вертається до нього, повне нерозуміння значення слів, невміння і небажання уявляти описане.
За цим стоїть найстрашніше – не прагнення допомогти, а прагнення відомстити, потоптатися по тому, хто одним влучним пострілом відповів на сотню падлючих пострілів із-за рогу у спину. Горе-рецензенту.
Пригадуєте, відомий вислів: Двоє дивляться в калюжу, один бачить у калюжі мул і плаваючих тритонів, а інший – бачить зорі. На превеликий жаль, пана рецензента ми змушені зарахувати до тих, хто в цьому випадку був першим. Однозначно!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію