Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармо
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармо
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:52
Довірлива..Всю обняла б планету.
А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.
Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нічия Муза (1969) /
Інша поезія
Експромт прозою
Зізнаюсь чесно, що то був вірш зі шкільного зошита мого тата. Рукописи, звісно, не горять, тата немає, а його зошити і щоденники зберігаються у бабиній скрині на горищі.
Цікаво перегортати післявоєнні роки. Ото й прийшло в голову, чом би дещо не поправити та не опублікувати? Та довелось видалити разом з дурнуватою критикою. На цьому моя літературна діяльність в ПМ припинилась. Втекла. Соромно знаходитись на одних щаблях з (вибачте) майстром, людська свідомість якого залишилась на рівні двієчника п’ятикласника, який насолоджується тим, що тероризує цілий клас. Це я кажу як вчителька.
Як авторка присвоєного вірша, каюсь. Обіцяю надалі плагіаторством не займатись з надією, що нешановний майстер на пару з двійником Епатюком(Матюком Махайлом, вибачайте за збіг приглосних) будуть обходити мене десятою дорогою.
Недавно надибала ще один, потріпаний часом зошит в косу лінійку, в якому вичитала ще один шедевр.
Початок і кінець поточили миші, то теж, вибачайте.
Уривок із твору
« Прокидалися ми ночами холодними, що дивилися на нас очима чорними, називаючи нас не іменами, а боягузами та ще й жабенятами голопузими. Чи то бузько дзьобом клацає? Чи нечистий по коморі шастає? Чи мара замітає сажу у комині, поки місяць в небі ще уповні? А ми тих чапель і не боялися, і позаочі в очі їм сміялися. Бо знали, що все одно прийде ранок. І не боялися ми очей із-за фіранок, що тихенько стукали в шибку і тоді тато вибігали у сіни швидко, про щось кашляли, бо були хворими і гули тоді наші сіни жорнами, і поки мама колиску колисали, то ми ховалися під одіяла.
А якщо справді чогось ми боялися, то це гуркоту у двері сусідові, коли трусити горілку являлися три п’яниці на чолі з головою Свірідовим.
Гавкали собаки, клацали бусли..., і от, харцизяки на світанку і до нас прибули. Нишпорили, пили, мукою закушували під айн-цвай-драй і мама одному нагрубили , що він поліцай.
PS
А коли якось прийшов у школу голова, то вчителька поставила мені у зошиті жирне ‘2’. А у журналі ‘5’ стояло. От і чекай заслужені бали».
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Експромт прозою
« Твір на вільну тему,
написаний моїм татом
у шкільні його роки»
Прелюдія
Я викладаю у школі не мову, а хімію, але не «хімічу»... принаймні на цих сторінках і з тих пір як один пеемівський ветеран і ветеринар поезії з деякими ознаками(вибачайте) вишуканого майстра виматюкався в коментарі на мій вірш, в якому з доброго дива впізнав себе – єдиного і неповторимого. Визвірився цей майстер щоправда на адресу мого колеги, тому що побачив у моєму тексті його почерк, нібито є щось погане в тому, що ти обираєш собі взірцем майстерності аматора поетичної каліграфії, до якого цій жабі-вискочці у своєму болоті – як до сонця пішки.Зізнаюсь чесно, що то був вірш зі шкільного зошита мого тата. Рукописи, звісно, не горять, тата немає, а його зошити і щоденники зберігаються у бабиній скрині на горищі.
Цікаво перегортати післявоєнні роки. Ото й прийшло в голову, чом би дещо не поправити та не опублікувати? Та довелось видалити разом з дурнуватою критикою. На цьому моя літературна діяльність в ПМ припинилась. Втекла. Соромно знаходитись на одних щаблях з (вибачте) майстром, людська свідомість якого залишилась на рівні двієчника п’ятикласника, який насолоджується тим, що тероризує цілий клас. Це я кажу як вчителька.
Як авторка присвоєного вірша, каюсь. Обіцяю надалі плагіаторством не займатись з надією, що нешановний майстер на пару з двійником Епатюком(Матюком Махайлом, вибачайте за збіг приглосних) будуть обходити мене десятою дорогою.
Недавно надибала ще один, потріпаний часом зошит в косу лінійку, в якому вичитала ще один шедевр.
Початок і кінець поточили миші, то теж, вибачайте.
Уривок із твору
« Прокидалися ми ночами холодними, що дивилися на нас очима чорними, називаючи нас не іменами, а боягузами та ще й жабенятами голопузими. Чи то бузько дзьобом клацає? Чи нечистий по коморі шастає? Чи мара замітає сажу у комині, поки місяць в небі ще уповні? А ми тих чапель і не боялися, і позаочі в очі їм сміялися. Бо знали, що все одно прийде ранок. І не боялися ми очей із-за фіранок, що тихенько стукали в шибку і тоді тато вибігали у сіни швидко, про щось кашляли, бо були хворими і гули тоді наші сіни жорнами, і поки мама колиску колисали, то ми ховалися під одіяла.
А якщо справді чогось ми боялися, то це гуркоту у двері сусідові, коли трусити горілку являлися три п’яниці на чолі з головою Свірідовим.
Гавкали собаки, клацали бусли..., і от, харцизяки на світанку і до нас прибули. Нишпорили, пили, мукою закушували під айн-цвай-драй і мама одному нагрубили , що він поліцай.
PS
А коли якось прийшов у школу голова, то вчителька поставила мені у зошиті жирне ‘2’. А у журналі ‘5’ стояло. От і чекай заслужені бали».
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
