Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
2026.03.19
18:47
Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.
Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
2026.03.19
18:14
Я заплутався в сітях дрімучих,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
У тужавості лютих погроз,
У болотах сум'ять і могутніх
Несходимих степах у мороз.
Я заплутався в сумнівах, болях,
У стражданнях важких голосінь,
У складних і завихрених долях,
2026.03.19
16:57
Сиджу, бувало та дивлюсь новини,
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
Цікавлюся: що ж там у москалів?
Хто там керує? Хто в них на чолі?
Й дивуюся – там купа з України
У кріслах, навіть у Кремлі сидять.
І, поки кров‘ю наш народ спливає,
Вони себе чудово почувають
І «чесними» очима в с
2026.03.19
16:26
Біль тисне на скроні — розквітнув зірчастий,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
дурманом закопчений болиголов?
Як важко на смертному ложі плекати
без віри й надії нещасну любов.
Ген, за бур'янами відради колишні —
ніхто не підніме минуле на глум?
А де ж заховатися, Боже Всевишній,
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нічия Муза (1969) /
Інша поезія
Експромт прозою
Зізнаюсь чесно, що то був вірш зі шкільного зошита мого тата. Рукописи, звісно, не горять, тата немає, а його зошити і щоденники зберігаються у бабиній скрині на горищі.
Цікаво перегортати післявоєнні роки. Ото й прийшло в голову, чом би дещо не поправити та не опублікувати? Та довелось видалити разом з дурнуватою критикою. На цьому моя літературна діяльність в ПМ припинилась. Втекла. Соромно знаходитись на одних щаблях з (вибачте) майстром, людська свідомість якого залишилась на рівні двієчника п’ятикласника, який насолоджується тим, що тероризує цілий клас. Це я кажу як вчителька.
Як авторка присвоєного вірша, каюсь. Обіцяю надалі плагіаторством не займатись з надією, що нешановний майстер на пару з двійником Епатюком(Матюком Махайлом, вибачайте за збіг приглосних) будуть обходити мене десятою дорогою.
Недавно надибала ще один, потріпаний часом зошит в косу лінійку, в якому вичитала ще один шедевр.
Початок і кінець поточили миші, то теж, вибачайте.
Уривок із твору
« Прокидалися ми ночами холодними, що дивилися на нас очима чорними, називаючи нас не іменами, а боягузами та ще й жабенятами голопузими. Чи то бузько дзьобом клацає? Чи нечистий по коморі шастає? Чи мара замітає сажу у комині, поки місяць в небі ще уповні? А ми тих чапель і не боялися, і позаочі в очі їм сміялися. Бо знали, що все одно прийде ранок. І не боялися ми очей із-за фіранок, що тихенько стукали в шибку і тоді тато вибігали у сіни швидко, про щось кашляли, бо були хворими і гули тоді наші сіни жорнами, і поки мама колиску колисали, то ми ховалися під одіяла.
А якщо справді чогось ми боялися, то це гуркоту у двері сусідові, коли трусити горілку являлися три п’яниці на чолі з головою Свірідовим.
Гавкали собаки, клацали бусли..., і от, харцизяки на світанку і до нас прибули. Нишпорили, пили, мукою закушували під айн-цвай-драй і мама одному нагрубили , що він поліцай.
PS
А коли якось прийшов у школу голова, то вчителька поставила мені у зошиті жирне ‘2’. А у журналі ‘5’ стояло. От і чекай заслужені бали».
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Експромт прозою
« Твір на вільну тему,
написаний моїм татом
у шкільні його роки»
Прелюдія
Я викладаю у школі не мову, а хімію, але не «хімічу»... принаймні на цих сторінках і з тих пір як один пеемівський ветеран і ветеринар поезії з деякими ознаками(вибачайте) вишуканого майстра виматюкався в коментарі на мій вірш, в якому з доброго дива впізнав себе – єдиного і неповторимого. Визвірився цей майстер щоправда на адресу мого колеги, тому що побачив у моєму тексті його почерк, нібито є щось погане в тому, що ти обираєш собі взірцем майстерності аматора поетичної каліграфії, до якого цій жабі-вискочці у своєму болоті – як до сонця пішки.Зізнаюсь чесно, що то був вірш зі шкільного зошита мого тата. Рукописи, звісно, не горять, тата немає, а його зошити і щоденники зберігаються у бабиній скрині на горищі.
Цікаво перегортати післявоєнні роки. Ото й прийшло в голову, чом би дещо не поправити та не опублікувати? Та довелось видалити разом з дурнуватою критикою. На цьому моя літературна діяльність в ПМ припинилась. Втекла. Соромно знаходитись на одних щаблях з (вибачте) майстром, людська свідомість якого залишилась на рівні двієчника п’ятикласника, який насолоджується тим, що тероризує цілий клас. Це я кажу як вчителька.
Як авторка присвоєного вірша, каюсь. Обіцяю надалі плагіаторством не займатись з надією, що нешановний майстер на пару з двійником Епатюком(Матюком Махайлом, вибачайте за збіг приглосних) будуть обходити мене десятою дорогою.
Недавно надибала ще один, потріпаний часом зошит в косу лінійку, в якому вичитала ще один шедевр.
Початок і кінець поточили миші, то теж, вибачайте.
Уривок із твору
« Прокидалися ми ночами холодними, що дивилися на нас очима чорними, називаючи нас не іменами, а боягузами та ще й жабенятами голопузими. Чи то бузько дзьобом клацає? Чи нечистий по коморі шастає? Чи мара замітає сажу у комині, поки місяць в небі ще уповні? А ми тих чапель і не боялися, і позаочі в очі їм сміялися. Бо знали, що все одно прийде ранок. І не боялися ми очей із-за фіранок, що тихенько стукали в шибку і тоді тато вибігали у сіни швидко, про щось кашляли, бо були хворими і гули тоді наші сіни жорнами, і поки мама колиску колисали, то ми ховалися під одіяла.
А якщо справді чогось ми боялися, то це гуркоту у двері сусідові, коли трусити горілку являлися три п’яниці на чолі з головою Свірідовим.
Гавкали собаки, клацали бусли..., і от, харцизяки на світанку і до нас прибули. Нишпорили, пили, мукою закушували під айн-цвай-драй і мама одному нагрубили , що він поліцай.
PS
А коли якось прийшов у школу голова, то вчителька поставила мені у зошиті жирне ‘2’. А у журналі ‘5’ стояло. От і чекай заслужені бали».
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
