ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про едельвейс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про едельвейс
З шкільних років у пам ’яті засіла
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
Така яскрава назва – «едельвейс».
Від вчителя дізнався він , що десь .
В далеких Альпах , де вершини білі,
Він розцвіта , і мріялась йому
В юнацьких мріях квітка та далека .
Як він долає шлях отой нелегкий
І досяга , наперекір всьому ,
Країв незнаних, і в руках тримає
Ту квітку щастя .Але в час такий
Він жив , що може лише серед мрій
У тих краях далеких побуває
Навколо ворог. Десь гримить війна ,
Що скоро в вікна і до них постука .
Вивчати слід цю нелегку науку
І працювати , аж гуде спина .
Війна пришла неждано , хоч чекали
Її давно . Та ворог враз попер ,
Міста і села ненаситний жер,
Але йому було все мало й мало.
Юнак не став чекати ,як позвуть ,
А сам на фронт відразу попросився .
Згадав усе , чому ще в школі вчився ,
Як ешелон долав на захід путь .
Але наука та не помогла .
В степу зненацька німці перестріли
І бомби їхній ешелон спинили .
А далі танки … У степу лягла
Вся їхня сила. Хто лишився жити ,
Зігнали німці танками в кар’єр ,
Щоб , хто від кулі підлої не вмер ,
Живцем згноїти , голодом зморити .
На осінь з тисяч сотня ледь живих
В кар’єрі тому все ще копошилась .
І він між них .Душа життя вчепилась ,
Іще жила . А випав перший сніг ,
То їх усіх на станцію погнали ,
Де були й інші . У брудний вагон ,
Де скот возили , впхали всіх бігом ,
І у далеку Австрію помчали .
У Маутхаузен , поміж альпійських лук,
В куточку райськім пекло влаштували ,
Де від роботи в’язні помирали ,
Від голоду і від катівських мук .
Тягали в’язні камені важкі
Наскільки сили в тілі вистачало ,
А смерть їм в очі ласо поглядала ,
Чекала , доки зваляться які
Під ношею , аби мерщій вхопити .
А німці тільки шкірилися вслід
А на вершинах на далеких лід
Біліє . Хочеться так жити .
Юнак з усіми камені тягав
І мріяв лиш про їжу і спочинок ,
Готовий був на неймовірний вчинок ,
Щоб тільки жити . Дива не чекав ,
Бо знав ,що дива в світі не буває …
Та якось їх , десятків три , мабуть,
На станцію погнали .Довга путь ,
Коли не знаєш , що тебе чекає .
А охорона – четверо всього
І навкруги високі сині гори .
Закриєш очі й відступає горе ,
Немов і зовсім не було його .
Та хтось спіткнувся-черга пролунала,
Рожеві мрії розлетілись вмить .
Один із них скривавлений лежить .
Скажена смерть його-таки впіймала.
І в’язні враз , мов по команді всі
На охорону кинулися .Кулі
Їх не спинили . І кати відчули ,
Що таке смерть .Немов скажених псів
Їх подушили голими руками.
А далі – в гори , поміж їх стрімнин
Сховатись . З усіма і він
Біг, рятувавсь альпійськими стежками .
А десь позаду гавкіт вже луна
І черги , крики тишу розривають .
Ну , зрозуміло , їх уже шукають .
Як швидко розлетілась новина .
Вони втікали скільки було сил .
А скільки сил тих у безсилих було?
Безжальна втома до землі їх гнула
І не давала їм розправить крил ...
Він біг і раптом … як в рожевих снах
В траві розквітла квітка …Зупинився .
Тож едельвейс , який
з дитинства снився!
І враз розвіявсь весь гнітючий страх .
Тож едельвейс !- всміхнулись його очі .
Він таки зміг , таки його знайшов !
І шепотіли губи знов і знов :
« Тож едельвейс !» А серце аж тріпоче .
Але і куля теж його знайшла .
У саме серце вжалила юначе .
І він упав із посмішкою , наче.
То у житті найкраща мить була .
А німці довго втямить не могли ,
Що цього в’язня так розвеселило.
Коли б і знали , то б не зрозуміли ,
Бо в світі зовсім іншому жили .
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію