ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про будяк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про будяк
Було то, кажуть, в давнину далеку.
А, може, й брешуть? Хто там його зна.
Та пригадалась оповідь одна,
Комусь, можливо, буде і смішна,
Комусь в таке повірити нелегко.
Але, як чув, то й вам так розповім.
Село колись над річкою стояло,
Ніхто й не пам’ята, як називали,
Але життя у ньому вирувало,
Й жилося, кажуть, добре людям в нім.
У кожного свій двір і своя хата
І господарство в кожного своє.
У всіх і коні, і корови є,
Хтось навіть в місто возить, продає.
Отож село вважалося багатим.
Та якось щось в селі пішло не так.
То молоко в корів попропадало,
То коні в стайні цілу ніч брикали,
То кілька кіз з овечками пропали
З кошари прямо невідомо як.
В селі про відьму чутки поповзли.
Вже стали придивлятися селяни,
То до Улити, а то до Уляни.
Бувало, йде хтось та вже скоса гляне.
Вже б, мабуть, і на річку потягли…
А в тім селі вдовець жив, одинак,
Сказали б нині «пофігіст», хіба що.
Спитай у нього: «Як зробити краще?»
Чи то: «З якого боку воно важче?»
А він одно повторює: «Будь як!»
Так Будяком й прозвали на селі.
А був у нього кум. Той тихий , наче.
За Будяком селом постійно скаче.
Горілку пили, де лишень набачать.
А вип’ють – на село все королі.
Якось уранці той Будяк почув,
Що відьму скоро поведуть топити.
А зранку він не встиг «перехопити»,
Тож всупереч став раптом говорити,
Що то не відьма, чорт, напевно, був.
Та сім мішків ще вовни намолов,
Неначе сам він серед ночі бачив
Того чорта́. І кум теж поряд скаче:
- Я бачив теж. Як вас, сусідо, наче.
Он там в кущах, одразу за селом.
Будяк, відчувши поміч, і собі
Почав казати, що вони готові
Скрутити роги і хвоста чортові́…
Єдине – треба розігнати крові
Аби чорта́ здолали в боротьбі.
Мовляв, поставте випивку, а ми
Уже, як кажуть, зможем дати раду
Не лише чорту – будь-якому гаду,
Який по шкоду до села унадив.
Порадивсь голова поміж людьми:
А раптом – правда, що жаліти маєм.
З усіх узяти – мі́зерна ціна.
Відро прине́сли Будякові: «На!
Але дивись не обдуріть, однак,
Бо замість відьми в річку покидаєм»
Взяли куми горілку та й пішли,
Щоб, значить, готуватися до «бою»,
Перепочили чаркою-другою,
Дістали одіж найстарішу сво́ю
Й підвечір лаштуватись почали.
Натикали у одіж колючо́к,
Мовляв, щоб їх руками не вхопити,
Знайшли яскраві шапки начепити,
Аби себе від чорта відрізнити
Та і пішли отак через село.
Хто посміявся, що, мовляв, дурні́,
Хто плюнув вслід, жаліючи горілки.
А куми вийшли, сіли за могилку,
Щоб із села не видно було тільки
Та й узялись одною по одній.
Та під закуску. Так аж до півно́чі.
А вже за північ чорт поперед них
З’явився звідкись і на мить застиг,
Аж іскри полетіли поміж ріг
Та у кумів утупив свої очі.
А кумам що – відро уже до дна,
Який там чорт… Ввижається, одначе…
Та й не один, а двоє-троє бачать
Поперед ними, як скажені скачуть.
Будяк як скочить: «Зникни, Сатана!»
А кум собі. Чорт як махне хвостом,
Як плюне раптом полумֹ’ям у очі.
Аж засліпило їх посеред ночі.
Але куми здаватися не хочуть
І перегаром у отвіт гуртом.
На чорту шерсті наче й не було
І очі йому ледь не попалило.
Тож він, зібравши на останку сили,
Щось проревів й сховався у могилу
Аж гуркіт розбудив усе село.
Уранці люди за село пішли,
Щоб подивитись: що таке там сталось.
Від двох кумів відро лишень зосталось
Та дві рослини вітром хилитались.
Що, як куми у колючках були.
Кумів з тих пір в селі ніхто не бачив.
Отож рішили, що їх чорт прокляв.
Народ рослини будяком назвав,
Або чортополохом. Але став
В селі тім спокій від чортів, одначе.
А, може, й брешуть? Хто там його зна.
Та пригадалась оповідь одна,
Комусь, можливо, буде і смішна,
Комусь в таке повірити нелегко.
Але, як чув, то й вам так розповім.
Село колись над річкою стояло,
Ніхто й не пам’ята, як називали,
Але життя у ньому вирувало,
Й жилося, кажуть, добре людям в нім.
У кожного свій двір і своя хата
І господарство в кожного своє.
У всіх і коні, і корови є,
Хтось навіть в місто возить, продає.
Отож село вважалося багатим.
Та якось щось в селі пішло не так.
То молоко в корів попропадало,
То коні в стайні цілу ніч брикали,
То кілька кіз з овечками пропали
З кошари прямо невідомо як.
В селі про відьму чутки поповзли.
Вже стали придивлятися селяни,
То до Улити, а то до Уляни.
Бувало, йде хтось та вже скоса гляне.
Вже б, мабуть, і на річку потягли…
А в тім селі вдовець жив, одинак,
Сказали б нині «пофігіст», хіба що.
Спитай у нього: «Як зробити краще?»
Чи то: «З якого боку воно важче?»
А він одно повторює: «Будь як!»
Так Будяком й прозвали на селі.
А був у нього кум. Той тихий , наче.
За Будяком селом постійно скаче.
Горілку пили, де лишень набачать.
А вип’ють – на село все королі.
Якось уранці той Будяк почув,
Що відьму скоро поведуть топити.
А зранку він не встиг «перехопити»,
Тож всупереч став раптом говорити,
Що то не відьма, чорт, напевно, був.
Та сім мішків ще вовни намолов,
Неначе сам він серед ночі бачив
Того чорта́. І кум теж поряд скаче:
- Я бачив теж. Як вас, сусідо, наче.
Он там в кущах, одразу за селом.
Будяк, відчувши поміч, і собі
Почав казати, що вони готові
Скрутити роги і хвоста чортові́…
Єдине – треба розігнати крові
Аби чорта́ здолали в боротьбі.
Мовляв, поставте випивку, а ми
Уже, як кажуть, зможем дати раду
Не лише чорту – будь-якому гаду,
Який по шкоду до села унадив.
Порадивсь голова поміж людьми:
А раптом – правда, що жаліти маєм.
З усіх узяти – мі́зерна ціна.
Відро прине́сли Будякові: «На!
Але дивись не обдуріть, однак,
Бо замість відьми в річку покидаєм»
Взяли куми горілку та й пішли,
Щоб, значить, готуватися до «бою»,
Перепочили чаркою-другою,
Дістали одіж найстарішу сво́ю
Й підвечір лаштуватись почали.
Натикали у одіж колючо́к,
Мовляв, щоб їх руками не вхопити,
Знайшли яскраві шапки начепити,
Аби себе від чорта відрізнити
Та і пішли отак через село.
Хто посміявся, що, мовляв, дурні́,
Хто плюнув вслід, жаліючи горілки.
А куми вийшли, сіли за могилку,
Щоб із села не видно було тільки
Та й узялись одною по одній.
Та під закуску. Так аж до півно́чі.
А вже за північ чорт поперед них
З’явився звідкись і на мить застиг,
Аж іскри полетіли поміж ріг
Та у кумів утупив свої очі.
А кумам що – відро уже до дна,
Який там чорт… Ввижається, одначе…
Та й не один, а двоє-троє бачать
Поперед ними, як скажені скачуть.
Будяк як скочить: «Зникни, Сатана!»
А кум собі. Чорт як махне хвостом,
Як плюне раптом полумֹ’ям у очі.
Аж засліпило їх посеред ночі.
Але куми здаватися не хочуть
І перегаром у отвіт гуртом.
На чорту шерсті наче й не було
І очі йому ледь не попалило.
Тож він, зібравши на останку сили,
Щось проревів й сховався у могилу
Аж гуркіт розбудив усе село.
Уранці люди за село пішли,
Щоб подивитись: що таке там сталось.
Від двох кумів відро лишень зосталось
Та дві рослини вітром хилитались.
Що, як куми у колючках були.
Кумів з тих пір в селі ніхто не бачив.
Отож рішили, що їх чорт прокляв.
Народ рослини будяком назвав,
Або чортополохом. Але став
В селі тім спокій від чортів, одначе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію