Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій СергоЗар (2003) /
Проза
Нереальні мисливці на привидів: Початок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нереальні мисливці на привидів: Початок
Сьогодні я розповім як ми полювали на привидів. Нас двоє. Я - Джеймс і мій напарник Адам.
Так з чого все почалось 40 років назад. Вийшли з технічного університету. Звісно ж у нас не було роботи. Так ось ми її довго не могли знайти, але стався один випадок про який ми прочитали в газеті.Там була стаття про те що в одному будинку оселився Полтергейст. Ми досить обізнані були в містиці бо передивились на той час майже всі страшні фільми =). А значить -ми не ібіческі герої і нічого нас неналякає(ми так думали).Взяли "необхідні речі", а точніше: каністру святої води, 10 срібних хрестів, півтори кілограма часнику, срібне зеркало і ще щось(не пам'ятаю).
Не знаю як ми тоді це все туди донесли, але ми вже там. Заходимо, поговорили з власником будинку(не з Полтергейстом)... Він розказав, що за місяць 10 раз проводку міняли, цілого майжне нічого і незалишилось. Ну а ми йому щоб він пішов прогулявся годинки так 2-3. Господар пшов... а ми залишились. Не пройшло і пів години як все почалось. Відкрились двері кухні(ми вже встигли обвішатись хрестами),впала ваза, вмикалася і вимикалася ел.техніка. Ми такі:
-Та ніфіга ж собі!!!
Кажу:
-Може давай звалимо звідси поки не пізно?
Він:
- Вже пізно. Ти ж чув як кляцнув замок?
-Чув.
-Значить треба якось його знищити...
"Ну ти й впертий, ск..."- подумав я.
Ми почали шукати що найбільш ціле і старовинне, бо там і ховається причина цієї фігні. На першому поверсі ми так нічого і не знайшли. Пішли на другий поверх. Бляааа!!! всі стіни в крові, одні двері горять, люстра іскриться, сліди копит на підлозі.
- Може підемо послідах.- кажу.
-Ну а як-же.
Зайшли в кімнату.Тут- то нам і стало ССТТРРААШШННОО!!!
Ліжко в крові на стелі прибите фалангами людських(а яких же і ще) пальців, могила посеред кімнати, стінив крові, тепер сліди не копит,а курячих лап і не на підлозі,а на стелі. Оскільки мені вже не було що втрачати(бо думав що помру) і я любив жартувати:
- А х ти ж придурок!!! Хіба тебе мама не вчила прибирати за собою. І вбивати обережніше, ти подивись що із стінами наробив. А ліжко чого не заправив? І іграшки позбирай. Можна ж цією куркою по болоті не ходити. Щас тебе в правий верхній куток поставлю. Будеш на роздроблених кістках стояти. Щоб коли я повернувся порядок був!
-Хахахахах... Ну ти й красава.Як тобі таке в голову прийшло?
-Виходимо.
Вийшли... постояли хвилин 5, зайшли. Чистота, кімната як новенька. Але тільки ми зайшли далі, двері закрилися. На них було написано "Хахаха - дуже смішно"(по латині).Я:
- Ти чого по дверях малюєш? Для цього є папірус.
Напис зник. Я обернувся і побачив ту саму річ. Ваза, якій поків 200-300. По правилах її потрібно було спалити. Тільки ми про це подумали - почала рухатись дверна ручка.Я знову:
- Ти дивись який! З ручкою не грайся - поломається.
Все затихло. І так - по правилах її потрібно спалити.Було все для цього. Але полазивши по карманах я не знайшов ні запальнички ні сірників.
-А в тебе щось є?-запитав я Адама.
-Блін і в мене немає.
- І що тепер робити?
-Виломуємо двері.
-Ок.
Разом:
- Раз, два, три.
Внеслись з розгону в двері. Ті тільки заскрипіли.
-А що в спальні робить молоток?-сказав Адам.
- Ти геній!!!- крикнув я.
Я взяв молоток і почав бити ним по замку. Замок розлетівся після ударів так 10-20. Але двері не відкривались.
-Давай вип'ємо святої води для хоробрості.
- Давай.- сказав Адам.
Випили.Оп'ять з рогону в двері. Двері злетіли з петель.
- Щось ці двері занадто бумажні. Це якось дивно. Як думаєш? - сказав я.
- Даа. Щось тут не чисто.
- Весь будинок не чистий. Ця малеча його кров'ю і болотом забруднила.
- Хахаха.- сказав Адам, якось саркастично.
Виявилось двері були підперті дверима.
- Схоже наш Полтер креативний.Навідмінну від інших. - сказав Адам.
- Угу.
Ми вибігли з вазою на двір.
- А вогонь?
-Блін.-відповів я.
-Вертаємось.
-Вазу тримай біля себе.
- Добре.
Зайшли ми назад в будинок.Забігли в кухню. А кухня - не кухня, а купа.Холодильник на підлозі,газ відкритий, Полтергейст кляцає вимикачем,стіл і стільці причеплені до стелі на місці люстри.
- Ах ти ж засранець! Я тобі щас дам. Забрав копито із вимикача!- все на подив затихло-Так де ж сірники?
- Ось. Пішли швидко!
Ми вибігли оп'ять.Кинули вазу у вогнище - вона згоріла.Як-раз прийшов господар.Ми:
-Думаємо вигнали його,але там такий бардак після нього...
-Я вже звик.-відповів господар.
Ми зайшли. Чистота,будинок як новенький.Госодар заплатив нам. І ми пішли.
Так почалась наша улюблена справа.
Так з чого все почалось 40 років назад. Вийшли з технічного університету. Звісно ж у нас не було роботи. Так ось ми її довго не могли знайти, але стався один випадок про який ми прочитали в газеті.Там була стаття про те що в одному будинку оселився Полтергейст. Ми досить обізнані були в містиці бо передивились на той час майже всі страшні фільми =). А значить -ми не ібіческі герої і нічого нас неналякає(ми так думали).Взяли "необхідні речі", а точніше: каністру святої води, 10 срібних хрестів, півтори кілограма часнику, срібне зеркало і ще щось(не пам'ятаю).
Не знаю як ми тоді це все туди донесли, але ми вже там. Заходимо, поговорили з власником будинку(не з Полтергейстом)... Він розказав, що за місяць 10 раз проводку міняли, цілого майжне нічого і незалишилось. Ну а ми йому щоб він пішов прогулявся годинки так 2-3. Господар пшов... а ми залишились. Не пройшло і пів години як все почалось. Відкрились двері кухні(ми вже встигли обвішатись хрестами),впала ваза, вмикалася і вимикалася ел.техніка. Ми такі:
-Та ніфіга ж собі!!!
Кажу:
-Може давай звалимо звідси поки не пізно?
Він:
- Вже пізно. Ти ж чув як кляцнув замок?
-Чув.
-Значить треба якось його знищити...
"Ну ти й впертий, ск..."- подумав я.
Ми почали шукати що найбільш ціле і старовинне, бо там і ховається причина цієї фігні. На першому поверсі ми так нічого і не знайшли. Пішли на другий поверх. Бляааа!!! всі стіни в крові, одні двері горять, люстра іскриться, сліди копит на підлозі.
- Може підемо послідах.- кажу.
-Ну а як-же.
Зайшли в кімнату.Тут- то нам і стало ССТТРРААШШННОО!!!
Ліжко в крові на стелі прибите фалангами людських(а яких же і ще) пальців, могила посеред кімнати, стінив крові, тепер сліди не копит,а курячих лап і не на підлозі,а на стелі. Оскільки мені вже не було що втрачати(бо думав що помру) і я любив жартувати:
- А х ти ж придурок!!! Хіба тебе мама не вчила прибирати за собою. І вбивати обережніше, ти подивись що із стінами наробив. А ліжко чого не заправив? І іграшки позбирай. Можна ж цією куркою по болоті не ходити. Щас тебе в правий верхній куток поставлю. Будеш на роздроблених кістках стояти. Щоб коли я повернувся порядок був!
-Хахахахах... Ну ти й красава.Як тобі таке в голову прийшло?
-Виходимо.
Вийшли... постояли хвилин 5, зайшли. Чистота, кімната як новенька. Але тільки ми зайшли далі, двері закрилися. На них було написано "Хахаха - дуже смішно"(по латині).Я:
- Ти чого по дверях малюєш? Для цього є папірус.
Напис зник. Я обернувся і побачив ту саму річ. Ваза, якій поків 200-300. По правилах її потрібно було спалити. Тільки ми про це подумали - почала рухатись дверна ручка.Я знову:
- Ти дивись який! З ручкою не грайся - поломається.
Все затихло. І так - по правилах її потрібно спалити.Було все для цього. Але полазивши по карманах я не знайшов ні запальнички ні сірників.
-А в тебе щось є?-запитав я Адама.
-Блін і в мене немає.
- І що тепер робити?
-Виломуємо двері.
-Ок.
Разом:
- Раз, два, три.
Внеслись з розгону в двері. Ті тільки заскрипіли.
-А що в спальні робить молоток?-сказав Адам.
- Ти геній!!!- крикнув я.
Я взяв молоток і почав бити ним по замку. Замок розлетівся після ударів так 10-20. Але двері не відкривались.
-Давай вип'ємо святої води для хоробрості.
- Давай.- сказав Адам.
Випили.Оп'ять з рогону в двері. Двері злетіли з петель.
- Щось ці двері занадто бумажні. Це якось дивно. Як думаєш? - сказав я.
- Даа. Щось тут не чисто.
- Весь будинок не чистий. Ця малеча його кров'ю і болотом забруднила.
- Хахаха.- сказав Адам, якось саркастично.
Виявилось двері були підперті дверима.
- Схоже наш Полтер креативний.Навідмінну від інших. - сказав Адам.
- Угу.
Ми вибігли з вазою на двір.
- А вогонь?
-Блін.-відповів я.
-Вертаємось.
-Вазу тримай біля себе.
- Добре.
Зайшли ми назад в будинок.Забігли в кухню. А кухня - не кухня, а купа.Холодильник на підлозі,газ відкритий, Полтергейст кляцає вимикачем,стіл і стільці причеплені до стелі на місці люстри.
- Ах ти ж засранець! Я тобі щас дам. Забрав копито із вимикача!- все на подив затихло-Так де ж сірники?
- Ось. Пішли швидко!
Ми вибігли оп'ять.Кинули вазу у вогнище - вона згоріла.Як-раз прийшов господар.Ми:
-Думаємо вигнали його,але там такий бардак після нього...
-Я вже звик.-відповів господар.
Ми зайшли. Чистота,будинок як новенький.Госодар заплатив нам. І ми пішли.
Так почалась наша улюблена справа.
Це моя перша спроба написати прозовий твір. Прошу написати коментар. І також вказати жанр до якого можна віднести твір бо я не знаю який підходить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
