Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь від всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про часник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про часник
Ой, були в селі одному біда за бідою,
Почали туди вчащати чорти чередою.
То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
То й господаря самого доведуть до гробу.
Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
Коли саме і до нього біда завітає.
І не знали, що робити і до кого вдатись,
Аби з на́пастю тією більше їм не знатись.
Стали люди полишати село те потроху,
Збезлюдні́ло, хоч раніше жило, як гороху.
Їхав якось повз село те козак з Січі Сава.
Поміж братчиків ходила про козака слава,
Що той Сава не боїться ні чорта, ні Бога.
Як надума що – не спинить його вже нічого.
Їхав Сава, курив люльку, розглядав довкола,
Вітер бавив оселедця на голові голій.
Їде козак, думу дума, згадує походи.
Аж тут їде по дорозі назустріч підвода.
А на ній добро всіляке, жіночка та діти,
Чоловік на волів «цобка», мовляв, швидше йдіте.
Та ще злякано постійно назад позирає…
- Що таке? – козак спинився та й дядька питає,-
Чи женуться за тобою по шляху татари?
Чи боїшся – грім ударить? Так немає ж хмари?!
Зупинився дядько й каже: - У нас таке горе:
Розходилися чортяки, лізуть аж до двору.
Не дають спокійно жити і спокійно спати,
То ж доводиться все кинуть і з дому тікати.
Затягнувся козак з люльки, пустив хмару диму:
- А ви пробували якось боротися з ними?
- Та вже ж, звісно, не сиділи, і в церкві молили
І навколо хресним ходом з батюшкой ходили.
Виставляли обереги, кола малювали,
Із іконами стояли і ночей не спали.
Та ніщо не помагає, веселяться кляті.
Тож потроху з села люди почали тікати.
Почухався козак Сава та тоді й питає:
- А де саме село ваше і як називає?
- Село наше – Часниківці, близенько, козаче,
По шляху, а там за річку по містку й побачиш…
Прибув козак у село те, всі сидять по хатах,
Ніхто, навіть, і не вийде козака стрічати.
Та це Саву не знітило, харч при собі має,
А поспати – он травичка, там і подрімає.
Проспав козак аж до ночі, пустив коня пасти,
А, як вийшов в небі місяць, то вже годі спати.
Засів собі поза тином у садку під хату
Та і дивиться, що буде, аби добре знати
Звідки з’являться чортяки, що будуть робити,
Щоби потім спланувати, якось їх побити.
Обвів себе білим колом, прочитав молитви,
Аби чорти його сховку не могли вглядіти.
Опівночі поза річку почулося, наче,
Щось колотиться, регоче, гавкає чи плаче
І на міст юрбою, врешті, вибрались чортяки.
Хтось другий уже б, напевно, гепнувся од ляку.
Але Сава сидить тихо та на вус мотає,
Дивиться, що далі буде, молитви читає.
А чортяки розходились: там шопу спалили,
Там під вікнами кричали, стогнали і вили,
Щоб господарів злякати, вигнати із хати,
А, тоді вже їхні душі до пекла забрати.
Розходились, не до жарту, ще би що утнути,
А від них по селу сморід, аж до Сави чути.
Веселилися аж поки і півні запіли.
Тоді вони знов юрбою за міст полетіли.
Вийшов Сава тоді з сховку, взяв люльку набиту,
Запалив та й став гадати, що його робити.
А що довго козакові думати-гадати,
Як він здатен і султана в Стамбулі дістати.
Доки люлька докуріла, вже і план готовий.
Знайшов козак для початку дрюк собі здоровий,
Потім виліз на дзвіницю, зняв мотуззя з дзвонів,
Розплів їх на тонкі нитки, склав на оболоні
Та й почав з них плести сітку і уже надвечір
Сплів таку, що ледве-ледве дотягнув на плечах.
Розклав її попід мостом. Тоді взяв сокиру
Й став підрубувати дошки, по яких допіру
Ті проходили чортяки. Підрубав добряче,
Далі сів під міст, сховався і чекає, значить.
А опівночі за мостом знов загуркотіло,
Закричало, завищало та дурним запіло
І з’явилися чортяки. Суне юрба мо́стом.
А, як дошки уломились, то нечисті просто
Всі юрмою прямо в сітку оту і звалились.
Козак хутко стягнув сітку. Як вони не злились,
Скільки сил не прикладали, не змогли порвати,
Бо чорти над тим мотуззям сил не можуть мати.
А від них навколо сморід, що аж з ніг збиває.
Та стоїть козак, тримає, люльку набиває,
Щоб той сморід перебити. Закурив, небога.
Тоді стали чорти разом грозитись на нього,
Що вони йому помстяться, що він пожалкує.
Та козак лише сміється та і в вус не дує.
А, коли йому погрози оскому набили,
Взяв він дрюка і узявся до справжнього діла.
Бив і бив чортяче кодло по чому лиш бачив.
І дісталося усім їм від дрюка добряче,
Що аж стали усі разом проситися в Сави.
Але він, немов не чує, робить свою справу.
У селі і півні треті вже пісні пропіли.
У козака вже і руки, врешті, заболіли.
Зупинився він і каже: - Вговорили, кляті!
Покляніться, що село це будете минати!
І не будете робити шкоди тут ніколи!
Чорти разом поклялися, скімлячи від болю.
Відпустив нечистих Сава, тільки їх і чули.
І дорогу у село те навіки забули.
Але… Вранці, коли сонце вибралось на го́рба,
Назбирав козак чортячих зубів цілу торбу.
Хоч від них смерділо чортом, але що робити,
Сказав Сава людям зуби круг села садити,
Щоб чорти, лише почувши оті аромати,
Пригадали: обіцяли ж село не чіпати.
Посадили люди зуби, а уже на осінь
Урожай з того багатий зібрати вдалося.
А в селі чортів відтоді справді вже не знали.
Та щорік садили люди і щорік збирали.
Стали їсти зубці тії, хоч воно й смерділо
Та, говорять, відганяло геть нечисту силу.
Отож, люди, хоч кривились, але споживали.
Правда, в церкву «зубоїдів» тоді не пускали,
Через сморід сатанинський, що далеко чули.
Правда, з часом чий то сморід люди вже забули.
А рослина з Часниківців розійшлась по світу,
Та і назву своє має, як бачите, звідти.
Став часник відомий всюди, бо нечисть усяка
Тільки-но його почує, згадає козака
І тоді уже скоріше те місце минає.
Поклялася, хоч і нечисть, а слово тримає.
Почали туди вчащати чорти чередою.
То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
То й господаря самого доведуть до гробу.
Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
Коли саме і до нього біда завітає.
І не знали, що робити і до кого вдатись,
Аби з на́пастю тією більше їм не знатись.
Стали люди полишати село те потроху,
Збезлюдні́ло, хоч раніше жило, як гороху.
Їхав якось повз село те козак з Січі Сава.
Поміж братчиків ходила про козака слава,
Що той Сава не боїться ні чорта, ні Бога.
Як надума що – не спинить його вже нічого.
Їхав Сава, курив люльку, розглядав довкола,
Вітер бавив оселедця на голові голій.
Їде козак, думу дума, згадує походи.
Аж тут їде по дорозі назустріч підвода.
А на ній добро всіляке, жіночка та діти,
Чоловік на волів «цобка», мовляв, швидше йдіте.
Та ще злякано постійно назад позирає…
- Що таке? – козак спинився та й дядька питає,-
Чи женуться за тобою по шляху татари?
Чи боїшся – грім ударить? Так немає ж хмари?!
Зупинився дядько й каже: - У нас таке горе:
Розходилися чортяки, лізуть аж до двору.
Не дають спокійно жити і спокійно спати,
То ж доводиться все кинуть і з дому тікати.
Затягнувся козак з люльки, пустив хмару диму:
- А ви пробували якось боротися з ними?
- Та вже ж, звісно, не сиділи, і в церкві молили
І навколо хресним ходом з батюшкой ходили.
Виставляли обереги, кола малювали,
Із іконами стояли і ночей не спали.
Та ніщо не помагає, веселяться кляті.
Тож потроху з села люди почали тікати.
Почухався козак Сава та тоді й питає:
- А де саме село ваше і як називає?
- Село наше – Часниківці, близенько, козаче,
По шляху, а там за річку по містку й побачиш…
Прибув козак у село те, всі сидять по хатах,
Ніхто, навіть, і не вийде козака стрічати.
Та це Саву не знітило, харч при собі має,
А поспати – он травичка, там і подрімає.
Проспав козак аж до ночі, пустив коня пасти,
А, як вийшов в небі місяць, то вже годі спати.
Засів собі поза тином у садку під хату
Та і дивиться, що буде, аби добре знати
Звідки з’являться чортяки, що будуть робити,
Щоби потім спланувати, якось їх побити.
Обвів себе білим колом, прочитав молитви,
Аби чорти його сховку не могли вглядіти.
Опівночі поза річку почулося, наче,
Щось колотиться, регоче, гавкає чи плаче
І на міст юрбою, врешті, вибрались чортяки.
Хтось другий уже б, напевно, гепнувся од ляку.
Але Сава сидить тихо та на вус мотає,
Дивиться, що далі буде, молитви читає.
А чортяки розходились: там шопу спалили,
Там під вікнами кричали, стогнали і вили,
Щоб господарів злякати, вигнати із хати,
А, тоді вже їхні душі до пекла забрати.
Розходились, не до жарту, ще би що утнути,
А від них по селу сморід, аж до Сави чути.
Веселилися аж поки і півні запіли.
Тоді вони знов юрбою за міст полетіли.
Вийшов Сава тоді з сховку, взяв люльку набиту,
Запалив та й став гадати, що його робити.
А що довго козакові думати-гадати,
Як він здатен і султана в Стамбулі дістати.
Доки люлька докуріла, вже і план готовий.
Знайшов козак для початку дрюк собі здоровий,
Потім виліз на дзвіницю, зняв мотуззя з дзвонів,
Розплів їх на тонкі нитки, склав на оболоні
Та й почав з них плести сітку і уже надвечір
Сплів таку, що ледве-ледве дотягнув на плечах.
Розклав її попід мостом. Тоді взяв сокиру
Й став підрубувати дошки, по яких допіру
Ті проходили чортяки. Підрубав добряче,
Далі сів під міст, сховався і чекає, значить.
А опівночі за мостом знов загуркотіло,
Закричало, завищало та дурним запіло
І з’явилися чортяки. Суне юрба мо́стом.
А, як дошки уломились, то нечисті просто
Всі юрмою прямо в сітку оту і звалились.
Козак хутко стягнув сітку. Як вони не злились,
Скільки сил не прикладали, не змогли порвати,
Бо чорти над тим мотуззям сил не можуть мати.
А від них навколо сморід, що аж з ніг збиває.
Та стоїть козак, тримає, люльку набиває,
Щоб той сморід перебити. Закурив, небога.
Тоді стали чорти разом грозитись на нього,
Що вони йому помстяться, що він пожалкує.
Та козак лише сміється та і в вус не дує.
А, коли йому погрози оскому набили,
Взяв він дрюка і узявся до справжнього діла.
Бив і бив чортяче кодло по чому лиш бачив.
І дісталося усім їм від дрюка добряче,
Що аж стали усі разом проситися в Сави.
Але він, немов не чує, робить свою справу.
У селі і півні треті вже пісні пропіли.
У козака вже і руки, врешті, заболіли.
Зупинився він і каже: - Вговорили, кляті!
Покляніться, що село це будете минати!
І не будете робити шкоди тут ніколи!
Чорти разом поклялися, скімлячи від болю.
Відпустив нечистих Сава, тільки їх і чули.
І дорогу у село те навіки забули.
Але… Вранці, коли сонце вибралось на го́рба,
Назбирав козак чортячих зубів цілу торбу.
Хоч від них смерділо чортом, але що робити,
Сказав Сава людям зуби круг села садити,
Щоб чорти, лише почувши оті аромати,
Пригадали: обіцяли ж село не чіпати.
Посадили люди зуби, а уже на осінь
Урожай з того багатий зібрати вдалося.
А в селі чортів відтоді справді вже не знали.
Та щорік садили люди і щорік збирали.
Стали їсти зубці тії, хоч воно й смерділо
Та, говорять, відганяло геть нечисту силу.
Отож, люди, хоч кривились, але споживали.
Правда, в церкву «зубоїдів» тоді не пускали,
Через сморід сатанинський, що далеко чули.
Правда, з часом чий то сморід люди вже забули.
А рослина з Часниківців розійшлась по світу,
Та і назву своє має, як бачите, звідти.
Став часник відомий всюди, бо нечисть усяка
Тільки-но його почує, згадає козака
І тоді уже скоріше те місце минає.
Поклялася, хоч і нечисть, а слово тримає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
