З демонічної тривоги. Так я називаю те, що торкається мене кожного дня. Перша маленька галюцинація, перший маленький біс. І я теж відчуваю пекельний страх і люте бентеження..

З одного боку геніальні ідеї та відточування мисленнєвого процесу до філігранного божевілля. Невже я віддав цю жертву? Невже душа продана?.

Я певен, що ні, але я також знаю, що всі ці настрої я створюю сам, бо я можу, вмію та відтрепетав таку навичку до нав'язливого перфекціонізму. А ще впадання в садизм та його протилежність, мазохістичне поневолення, як реалізація бажання забутися, ото вічне тягучо-солодке й заборонене бажання. Я вагаюся..

А воно нагадує про себе, і виникають підозри, може цей внутрішній хлист не химерою хлипне, а є щирим продовження моєї душі. Чути смішок у темній і заритій усіма замками-каменями кімнаті. А що муляє і тривожить додатково, так це сила слова..

Геть недавно я зрозумів її. Як і зрозумів, що є відповідальність за написане, а не тільки гра. Не homo ludens єдиним. Виявилося, за допомогою видраної з фантазійного екстазу казочки та певних експериментів можливо створити монстра..

Цікаво інакше, цікаво чому по-новому є ця тяга, вічна тяга до злого, до розбою, до множинності проявів. Але я не хочу повторятися і створювати вам новий лабіринт, і коротко обриваюся...

Досить трансу?.

2020