Етнокультура – потужна стратегія, у якій розвиток духу первинний, економічні питання вторинні, але вони гармонійно поєднані, така структура устрою людської спільноти творилася віками під опікою брахманів, її руйнування (найбільше більшовиками) призвело до порушення взаємин між – духом, душею і тілом, як в Європі, так і в сучасній Україні. У державній структурі різні інституції, релігія, мораль, - це тактичні ходи, що спрямовані на поступ етнокультури. А в нашій країні пробують збудувати Україну для всіх, без духу укрів, постійно спекулюють економічними гаслами, займаються окозамилюванням…
Складовою етнокультури є і етнічний живопис, той, що веде нитки тяглості не одного тисячоліття історії Праукраїни.

Володимир Гарбуз однозначно належить до дуже нечисельної когорти митців, глибинно національного мислення. Українці – то раса, не тільки на думку мислителя Ю Липи, який наголошував, що розуміння слова Раса не пов’язане з вимірюванням черепів. Раса – то етнопсихологія, дух, генетика. Відомо, що архетипи котрі криються в генетиці, дають певний антропологічний тип, що проявляється в генетиці, та це є вторинним. Аденауер мав окремі ознаки азійського типу обличчя, проте духово був німцем. Раса – це думання, психологія.

Одним з головних наповнень живопису митця є..: «Лежать ще, під руїнами й курганами, золотом горять, у надії бути знайденими, сліди тисячолітньої Слави України. А що під болотами угро – фінськими і оксько – волзькими, рязано – суздальськими? Золотої Орди спадщина, Золотої Орди…», - так правдиво писав В’ячеслав Кулаков, науковець – географ.

Як віднайти образ, близький за духом тій Землі, на якій живеш? Кожен має своє бачення реалій, різні люди, різне і бачення…Образ місцевості має бути зрозумілий, радше відчутний, свій для своїх, не для чужинців, бо у них своє бачення, - теж національне. Адже У – країна, вкраяна частина планети Земля для нас, українців.

Малярство Володимира Гарбуза сутнісно традиціоналістичне. Хто ж дав насправді суворе, чітке визначення терміну Традиція? Рене Генон, він відносив до традицйних, тільки гамму надлюдських знань, себто божественного змісту. Вчений писав: «Природно, що будь – який традиціоналізм оголошує себе «антисучасним» рухом, однак, безперечно, від цього він не припиняє бути у тій чи іншій формі наповненим чисто сучасними за своїм походженням ідеями, лиш взятими на більш ранній стадії свого розвитку».

Наш народ має своїм найціннішим набутком витончений морально – естетичний спадок тисячоліть. Тому є надія, що саме з наших земель піде у Світ Новий високий етичний імператив. Доктор психології О. Губко доводив: «Утім, він йшов і йде безперервно, ще з Трипільських часів, у всі краї планети, куди тільки не заносить наших пращурів їхня могутня енергія. Рід людський був би значно гірший, якби не це, месіанське, моральне, духовне, наснажування людства українською душею…».А що роблять історики, письменники, люди гуманітарного простору? Замість того, щоб віднаходити, возвеличувати, розвивати своє, продовжують користуватися наліпками, створеними чужинцями. ТОМУ І НЕ МАЄМО ДОЛІ, тому і блудимо впотемках, шукаючи своєї, української ідеї…

Ще раз почуймо голос науковця О. Губка: «Земні й космічні пульсації (сонячні й місячні цикли хоча б) найістотнішим чином впливають на психіку людей і тварин, на психічні й інші захворювання, на різні соціальні катаклізми (революції, війни, тощо), на з’яву епохальних ідей, теорій, відкриттів, винаходів, ВИДАТНИХ ЗРАЗКІВ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ….». В 1970 році вчений – самоук з Миколаєва В. Кучинський доводив, що існує зв’язок творчості Тараса Шевченка з сонячними циклами.

ТОМУ І МАЄМО СПОДІВАННЯ на Новий потужний творчий спалах пасіонарних представників українства. Поодинокі спалахи, чи то правдивого українського слова, чи твору живопису, з’являлися і в добу нестерпної задухи… До плеяди тих творчих осіб, які не втомлюються запалювати свічку, належить В. Гарбуз, бо не хоче жити у постійних сутінках.
Уродженець села Карапиші Миронівського району, це неподалік од Канева, Трипільська територія, - так її окреслив художник. Дитинство значилося бабусиними казками, а це усна народна творчість, пов’язана з прадавниною. Коли був підлітком, батько Володимира пояснював йому СЕНС ІСТОРІЇ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ. Митець розповідає: «Радянська освітня система вбивала в учнів цікавість до пізнання. Я це не сприймав, тому прогулював шкільні заняття, йшов у ліс, гуляв там… Малюванням запалився десь з семи років, 8 класів закінчив з трійками чи не з усіх предметів. Та була одна вчителька, вона казала: «Він буде або письменником, або художником…».

Після 8-го класу пішов на курси трактористів, був випадок, - задрімав від перевтоми і заїхав трактором у ставок…». Майбутній художник сприйняв цей випадок як знак… Згодом навчався у Києві в ремісничому професійно – технічному училищі, відтак у вечірній школі, отримав атестат без жодної трійки. Потрапив у коло шістдесятників. Поступив до Київського відділення Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. Цьому стовідсотково українському митцеві ніколи нічого легко не давалося, в житті так буває. Коли був абітурієнтом, то професори казали: «Ви не туди прийшли, маєте неабиякий хист. Хист малювати. За природою Ви кольорист. І з Вас ніколи не буде ілюстратора…». Попри запевнення педагогів, вже на другому курсі його графічні роботи представлялися на республіканському конкурсі, брали також і на Всесоюзний рівень виставок. Сильну підтримку надавав Георгій Якутович, а взагалі він завше сам собі прокладав шлях. З плином років ілюстрував «Кобзар» Т. Шевченка, можна сміливо казати, - у цього митця є власне сприйняття Шевченкового Слова. Він порушив традиції поверхового ілюстрування. Почуймо художника: «Мені відкрилася інша сторона образного, символічного мислення. Вже під небесним «всевидящим» оком створив цілий цикл давньоукраїнських, космогонічних символів – їхню семантику, направду, і сам до решти не візьму: ПРИЙШЛО І ВСЕ!!! Певно, ще не приспів час, бо я був лишень виконавець…».

Космогонічні ілюстрації художника подибаєш і в книжці Г. Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях». (В-во «Довіра»», 1991 р.).

Володимир Гарбуз – Шевченківська людина, тому і ілюстрації поезій Пророка виглядають, як могутній прояв урочистої і трагічної краси, як сплеск енергій закладений в українську Природу, у відвагу лицарів… Тарас Шевченко ствердив і оформив сакральний вимір українського світу. Влучно підмічено В. Кирунчиком: «Це дійство «не земного» програмного рівня».

Кожен художник хоче створити свій світ живописними методами, та не всім вдається. Посеред розмаїтих тем у творчості митця, звичайно присутні образи її величності Жінки… Володимир один із небагатьох, хто прокладає стежини до Нових взірців української культури, в літературі також. Прочитав новелу його авторства «Яблука із саду юності», вдруге прочитав… Текст просякнутий щемним, тонким психологізмом, подібне віднайдеш хіба – що у Григора Тютюнника. Ось невеличкий уривок: «Як хочеться обійняти сонце! Він ніколи не бачив і не відчував його таким лагідним, як сьогодні – цієї осінньої спекотної пори. Це правда! Так було погідно на душі. Тоді, ще в дитинстві, коли воно, це диво, великим оранжевим диском зависало нерухомо над обрієм…». Або ось ще: «Усі його жінки – музи пахли яблуками… Справжній божественний сад».
Слід згадати, коли художник почав писати живопис, заговорили: «Так Ви ж графік…». Раніше було навпаки. Краєвиди митця теж незвичайні, сповнені містицизму і тривоги, містять ознаки Природи первісної.

Творчість художника, літератора, а від нещодавна і творця кіно, перша картина «Сонце над Борисфеном» ( артгаусний фільм), побудований на знаках і символах, на баченні себе в просторі і часі; підтверджує вкотре, - у сфері духу немає нічийної території. Усе, що створене – створене на національному грунті…

На завершення огляду лише окремих рис, властивих творчості Володимира Гарбуза, ще одна цитата від нього: «На початку 90-х років нас спрямували не в той бік, тобто, повернули від комунізму до історії Київської Русі, заблокувавши нашу давнішу історію, якій невідомо скільки тисячоліть!! Від цієї заблокованості страждає не тільки наш народ. А картини – це мої обереги, вони мене захищають…».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

*Цей текст (дещо скорочений) опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ» №11(1063), 12 – 18 березня 2020 року.