ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Майбутнє
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майбутнє
Довго сперечалися із жінкою чи можна вам розповідати цю історію. Бо вона настільки інтимна, що у непідготовленого читача можуть почервоніти вуха від зніяковіння. А то й серцевий напад спровокувати. А це вже диверсія, пахне криміналом. Хоча нині ніхто не зважає на те чи людині стане гарно від новин, чи зле. Показують по телебаченню усіляку муру - вбивства, згвалтування у прямому ефірі, канібалізм, народних обранців-крадіїв, Президента-брехуна. А поспільсво від цих жахів тільки пігулки заспокійливі ковтає. Але марно, оскільки цей страхітливий калейдоскоп негативу повторюється і повторюється.
Сам себе народець загнав у глухий кут. Кого обрали — так і живемо. Стали ми всі Президентами, тож епоха бідності закінчилася. Наче.
Урешті дійшли з благовірною згоди: розкажемо вам цю історію, а найбільш обурливі та неестетичні її фрагменти розцяцькуємо привабливими веселковими кольорами. Годиться?
Так от, були у нас вибори минулої весни. Пам’ятаєте? Ми тоді усі гуртом вгодованого кабана звалили з політичного Олімпу, а навзаєм доперли на п’єдестал ліліпута-веселуна. Над собою кепкувати любимо, братове а сестри, але щоб аж так! Дехто скаже, це - мазохізм. Не скажіть,- це така національна гра: “Зроби собі гірше”. З жінкою, напередодні цієї циркової вистави, ми не сперечалися, бо однодумці. Кажу:
- Сонце, ходімо голосувати.
- А за кого?
- Звичайно за українського патріота, який воював на фронті, має досвід державної діяльності та чітку політичну позицію все життя.
- За Романа Кошулинського?
- Звичайно. Він як війна почалася хвостом не крутив, від призову не ховався. Та ти його біографію знаєш.
- Згода. Людина патріотична і послідовна. Буде відстоювати державні інтереси.
Але в другий тур вийшли інші персонажі. Та ви їх знаєте! Один фактично з нуля побудував армію, приніс Україні томос і власну незалежну церкву, зупинив військову агресію Росії завдяки створенню міждержавної коаліції, інший — кепкував зі сцени та у телевізійних програмах з особистих якостей та економічних провалів у діяльності політичних діячів. Обсирав і їх, і свою державу. І на цьому виграв! Молодець! У Москві задоволені.
Наше сімейство звикло не звертати уваги на імпульсивні вчинки власних земляків, хоча назвати розумним їхнє голосування за Януковича ми не можемо. Як можна на тверезу голосувати за двічі судиму людину? Ті ж самі люди обрали і нинішнього очільника. І це стало великим лихом для мого сусіда Миколи Шимпанзенка. Минулого тижня забрів до нас з горя вишептатися. Сидить за столом, підперши щоку і бурчить:
- Побили горшки ми з жінкою. Доведеться розлучатися. І це після двадцяти п’яти років подружнього життя! Добре, якби спіймала мене на молодиці за серйозною справою, а так — з-за Зеленського! Хай би воно сказилося!
- А ну розказуй детальніше,- підсіла до нас дружина.
- Ви знаєте, що я воював на фронті, тому голосувати за Зеленського не міг. Кажу любій:
- Мотре, віддам голос за Кошулинського.
- Ну і дурень,- одказує жінка. - Треба голосувати за того, хто виграє вибори, а не за того хто чесний і порядний. Тому треба за Зеленського або за Порошенка. До того ж їхні політсили гарно платять членам комісії.
- Так голосуй за ОПЗЖ! Будь послідовною. Ти ж на минулих виборах голосувала за Партію Регіонів!
- Нє, не буду. Вони цього разу не пройдуть. Директор школи сказав, аби всі готувалися голосувати за Зеленського. А я проста вчителька: як начальство скаже — так і робитиму.
- Ну, заробиш пару тисяч на виборах, купиш собі чобітки нормальні на зиму. А далі що?
- Зеленський обіцяв підняти заробітну плату вчителям та лікарям. Отже, і мені перепаде.
- Егеж, перепаде. Дурень думкою багатіє. Подивися хто його оточує: як не клоуни такі самі як і він, то злодюги з сумнівною репутацією. А сам у державному управлінні ні бум-бум. За півроку економіка почне загинатися. Невже ти цього не розумієш?
- Не вчи мене жити, чоловіче! Я сама собі раду дам! Йди краще кабанів нагодуй.
- Отака у нас розмова вийшла минулого року.
- Тю, сусіде! Посварилися — помирилися. Хіба варта політика аби за неї так гризтися з рідними?
- Варта, друже. Тяжко жити в одній хаті з людиною, яка не розділяє твоїх життєвих принципів. Востократ тяжче ще й тому, що ми ж маємо спільних дітей. А з ними теж не все в порядку. Добре, що старший син служив зі мною разом, бачив справжніх ворогів в обличчя, відчув на собі якою ціною дається воля власної держави. А молодший — відрізана гілка. І в цьому моя вина. Не побачив, що дитина стає байдужою до рідної землі, не допоміг вчасно зорієнтуватися що таке добро, а що таке зло. І жінка ж у мене наче й розумна, вчителює, а ходить в московську церкву молитися російською мовою, хоча мати та бабця в неї — українці. От кожен день і сварка.
Зажурений сусід замовк. Мовчали з дружиною і ми. Чим таке розрадити? Сказати — розлучайтеся і живіть щасливо?
- А позавчора прийшов з роботи, а там дядьки якісь невідомі сидять. Питаю: “Хто такі?”
- Ми - керівники обласної партійної організації ОПЗЖ. Пропонуємо вашій дружині стати головою селищного осередку нашої політсили. Може, і ви долучитеся та напишете заяву на вступ?
- А я взяв за шкабарняки тих твох типсусів і викинув за двері. Сказав, якщо ще раз побачу у власній хаті — утоплю у свинячому гімні.
Жінка в крик! Кинулася мені очі видряпувати. Я її питаю:
- Ти ж голосувала за Зеленського! То нащо зв’язалася з цими вилупками?
- Дурень ти старий,- каже. - Зеленський — бита карта, не виправдав довіри. До влади прийде Рабінович з Медведчуком. А вони вже владу з рук не випустять. Тому треба готуватися заздалегідь. Якщо стану головою осередку, то піду по партійній лінії працювати в органи державної влади. Ну його до біса те вчителювання. Надокучило копійки до зарплати рахувати!
Тиша була такою дзвінкою, що об неї можна було порізатися. Наче й немає у нашій сім’ї такої проблеми, а болить, наче у власну рану пальця засунув.
Люди, люди! Що ж ми за народ такий, якщо не вміємо і не хочемо єднатися довкола головного — благополуччя власної держави? Бардак у головах породжує майбутні проблеми у власних дітей та онуків. І в мене немає надійного рецепту від усіх бід. Немає його і в моєї дружини - народного цілителя. Все їй підвладне: лікує рак на четвертій стадії, деменцію, імпотенцію. Але позбавити людей глупства — безсила.
Сусід, мало не щотижня, їздить до Києво-Печерської лаври молитися во славу Господа. Теж російською. На запитання: А чому не українською?”- відповідає, що в їхній церкві українська мова неугодна Богу.
Щоп“ятниці на майдані навпроти сільсткого ярмарку стоїть двоє сектантів, пропагуючи власне вірування. Теж російською мовою. А це ж Полісся, глухе українське село. А своєї - суто української церкви в ньому немає. І не було...
Склалося враження, що українці взагалі неугодні Богу на цій землі.От і п“ють люди чорну смолу ненависті з чужих колодязів. І поступово звикли до того, що своє — непотрібне, недосконале, не приносить користі. Звикли спочатку до чужої віри, а потім і до чужої мови. Довго, дуже довго живуть начебто рідні люди одне з одним, доки не відчують, що вони насправді — чужі.
Сусід пішов, а я сів біля вікна та журюся.
- Чоловіче, вдягай вишиванку,- гукає до мене дружина і простягує вишиту власними руками сорочку.
- Е-е-е-е, а що за свято сьогодні таке? - ошелешено питаю її.
- Біда з тобою, муже. Зовсім у голові темно. День народження! Сто годочків тобі виповнилося. Хіба забув?
І справді — це ж яке сьогодні свято велике! Хутко вдягнув святкові строї, причепурився, розправив пишні козацькі вуса.
Рипнули вхідні двері і до хати зайшов гурт моїх дітей, онуків, правнуків, невісток, зятів та кумів. І всі у вишиванках! Наймолодша праправнучка з духмяним короваєм у руках щебетливим голосочком крикнула:
- З днем на народження тебе, дідуню-ю-ю-ю!
22.04.2020р.
Сам себе народець загнав у глухий кут. Кого обрали — так і живемо. Стали ми всі Президентами, тож епоха бідності закінчилася. Наче.
Урешті дійшли з благовірною згоди: розкажемо вам цю історію, а найбільш обурливі та неестетичні її фрагменти розцяцькуємо привабливими веселковими кольорами. Годиться?
Так от, були у нас вибори минулої весни. Пам’ятаєте? Ми тоді усі гуртом вгодованого кабана звалили з політичного Олімпу, а навзаєм доперли на п’єдестал ліліпута-веселуна. Над собою кепкувати любимо, братове а сестри, але щоб аж так! Дехто скаже, це - мазохізм. Не скажіть,- це така національна гра: “Зроби собі гірше”. З жінкою, напередодні цієї циркової вистави, ми не сперечалися, бо однодумці. Кажу:
- Сонце, ходімо голосувати.
- А за кого?
- Звичайно за українського патріота, який воював на фронті, має досвід державної діяльності та чітку політичну позицію все життя.
- За Романа Кошулинського?
- Звичайно. Він як війна почалася хвостом не крутив, від призову не ховався. Та ти його біографію знаєш.
- Згода. Людина патріотична і послідовна. Буде відстоювати державні інтереси.
Але в другий тур вийшли інші персонажі. Та ви їх знаєте! Один фактично з нуля побудував армію, приніс Україні томос і власну незалежну церкву, зупинив військову агресію Росії завдяки створенню міждержавної коаліції, інший — кепкував зі сцени та у телевізійних програмах з особистих якостей та економічних провалів у діяльності політичних діячів. Обсирав і їх, і свою державу. І на цьому виграв! Молодець! У Москві задоволені.
Наше сімейство звикло не звертати уваги на імпульсивні вчинки власних земляків, хоча назвати розумним їхнє голосування за Януковича ми не можемо. Як можна на тверезу голосувати за двічі судиму людину? Ті ж самі люди обрали і нинішнього очільника. І це стало великим лихом для мого сусіда Миколи Шимпанзенка. Минулого тижня забрів до нас з горя вишептатися. Сидить за столом, підперши щоку і бурчить:
- Побили горшки ми з жінкою. Доведеться розлучатися. І це після двадцяти п’яти років подружнього життя! Добре, якби спіймала мене на молодиці за серйозною справою, а так — з-за Зеленського! Хай би воно сказилося!
- А ну розказуй детальніше,- підсіла до нас дружина.
- Ви знаєте, що я воював на фронті, тому голосувати за Зеленського не міг. Кажу любій:
- Мотре, віддам голос за Кошулинського.
- Ну і дурень,- одказує жінка. - Треба голосувати за того, хто виграє вибори, а не за того хто чесний і порядний. Тому треба за Зеленського або за Порошенка. До того ж їхні політсили гарно платять членам комісії.
- Так голосуй за ОПЗЖ! Будь послідовною. Ти ж на минулих виборах голосувала за Партію Регіонів!
- Нє, не буду. Вони цього разу не пройдуть. Директор школи сказав, аби всі готувалися голосувати за Зеленського. А я проста вчителька: як начальство скаже — так і робитиму.
- Ну, заробиш пару тисяч на виборах, купиш собі чобітки нормальні на зиму. А далі що?
- Зеленський обіцяв підняти заробітну плату вчителям та лікарям. Отже, і мені перепаде.
- Егеж, перепаде. Дурень думкою багатіє. Подивися хто його оточує: як не клоуни такі самі як і він, то злодюги з сумнівною репутацією. А сам у державному управлінні ні бум-бум. За півроку економіка почне загинатися. Невже ти цього не розумієш?
- Не вчи мене жити, чоловіче! Я сама собі раду дам! Йди краще кабанів нагодуй.
- Отака у нас розмова вийшла минулого року.
- Тю, сусіде! Посварилися — помирилися. Хіба варта політика аби за неї так гризтися з рідними?
- Варта, друже. Тяжко жити в одній хаті з людиною, яка не розділяє твоїх життєвих принципів. Востократ тяжче ще й тому, що ми ж маємо спільних дітей. А з ними теж не все в порядку. Добре, що старший син служив зі мною разом, бачив справжніх ворогів в обличчя, відчув на собі якою ціною дається воля власної держави. А молодший — відрізана гілка. І в цьому моя вина. Не побачив, що дитина стає байдужою до рідної землі, не допоміг вчасно зорієнтуватися що таке добро, а що таке зло. І жінка ж у мене наче й розумна, вчителює, а ходить в московську церкву молитися російською мовою, хоча мати та бабця в неї — українці. От кожен день і сварка.
Зажурений сусід замовк. Мовчали з дружиною і ми. Чим таке розрадити? Сказати — розлучайтеся і живіть щасливо?
- А позавчора прийшов з роботи, а там дядьки якісь невідомі сидять. Питаю: “Хто такі?”
- Ми - керівники обласної партійної організації ОПЗЖ. Пропонуємо вашій дружині стати головою селищного осередку нашої політсили. Може, і ви долучитеся та напишете заяву на вступ?
- А я взяв за шкабарняки тих твох типсусів і викинув за двері. Сказав, якщо ще раз побачу у власній хаті — утоплю у свинячому гімні.
Жінка в крик! Кинулася мені очі видряпувати. Я її питаю:
- Ти ж голосувала за Зеленського! То нащо зв’язалася з цими вилупками?
- Дурень ти старий,- каже. - Зеленський — бита карта, не виправдав довіри. До влади прийде Рабінович з Медведчуком. А вони вже владу з рук не випустять. Тому треба готуватися заздалегідь. Якщо стану головою осередку, то піду по партійній лінії працювати в органи державної влади. Ну його до біса те вчителювання. Надокучило копійки до зарплати рахувати!
Тиша була такою дзвінкою, що об неї можна було порізатися. Наче й немає у нашій сім’ї такої проблеми, а болить, наче у власну рану пальця засунув.
Люди, люди! Що ж ми за народ такий, якщо не вміємо і не хочемо єднатися довкола головного — благополуччя власної держави? Бардак у головах породжує майбутні проблеми у власних дітей та онуків. І в мене немає надійного рецепту від усіх бід. Немає його і в моєї дружини - народного цілителя. Все їй підвладне: лікує рак на четвертій стадії, деменцію, імпотенцію. Але позбавити людей глупства — безсила.
Сусід, мало не щотижня, їздить до Києво-Печерської лаври молитися во славу Господа. Теж російською. На запитання: А чому не українською?”- відповідає, що в їхній церкві українська мова неугодна Богу.
Щоп“ятниці на майдані навпроти сільсткого ярмарку стоїть двоє сектантів, пропагуючи власне вірування. Теж російською мовою. А це ж Полісся, глухе українське село. А своєї - суто української церкви в ньому немає. І не було...
Склалося враження, що українці взагалі неугодні Богу на цій землі.От і п“ють люди чорну смолу ненависті з чужих колодязів. І поступово звикли до того, що своє — непотрібне, недосконале, не приносить користі. Звикли спочатку до чужої віри, а потім і до чужої мови. Довго, дуже довго живуть начебто рідні люди одне з одним, доки не відчують, що вони насправді — чужі.
Сусід пішов, а я сів біля вікна та журюся.
- Чоловіче, вдягай вишиванку,- гукає до мене дружина і простягує вишиту власними руками сорочку.
- Е-е-е-е, а що за свято сьогодні таке? - ошелешено питаю її.
- Біда з тобою, муже. Зовсім у голові темно. День народження! Сто годочків тобі виповнилося. Хіба забув?
І справді — це ж яке сьогодні свято велике! Хутко вдягнув святкові строї, причепурився, розправив пишні козацькі вуса.
Рипнули вхідні двері і до хати зайшов гурт моїх дітей, онуків, правнуків, невісток, зятів та кумів. І всі у вишиванках! Наймолодша праправнучка з духмяним короваєм у руках щебетливим голосочком крикнула:
- З днем на народження тебе, дідуню-ю-ю-ю!
22.04.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію