Коли контрасти нечіткі
Й ніяк не сфокусую зір я,
Коли складаються в рядки
Слова, й шикуються в сузір’я
Зірки, й повітря уночі
Належить мороку і круку -
Не говори мені під руку,
Бо я пишу. А ти мовчи.

Ти хто такий? Чому мені
У вуха твій вповзає шепіт
І у порядку маячні
Підказує оті дешеві -
І дієслівні зокрема -
Наївні архаїчні рими?
Бо я не користуюсь ними,
А головне - тебе ж нема?

Я із собою сам на сам,
І тут - дивись - нема нікого,
А рими, зорі, чудеса -
Хто знає, що вони від Бога?
Ні, я не вірю все одно,
І ти мене не переконуй.
Ось я стою на підвіконні,
Ось я крокую у вікно
Й не падаю - мене несе -
Несе, несе, а я не вірю,
Не дивлячись на все, на все -
На біле янголине пір’я,
На сніг, що випав на подвір’я,
Не дивлячись на неміч зла,
На магів з їхніми дарами,
На пальці, вкладені у рани,
На кров, що крапає з чола,
На те що знов приходить ранок
І знов - укотре - ніч пройшла.