Тортур моїх жорстока мука!
О, ця пекельна висота!
Я, мов коханець, відчуваю
Твої розжарені вуста.
Страшить мене запал любові
І вже не вистачає сил.
Ці поцілунки та закляття
Коханці дати б не зумів.
Мов смерть страшні твої обійми,
Оскаженілий хруст кісток.
І не уникнути, я знаю,
Любові лютої урок.
Вузлом зав`язане вже тіло,
Присохла до кісток душа.
О, скільки вирости ще зможе,
Для росту цього де межа?
Але крилом взмахни в польоті —
І ми до Господа йдемо —
Мрець з поглядом навік зеленим
Й душа, старіша за нього.
Ці двоє вже ідуть додому,
Вже недалеко від своїх.
і славлять дружно серафими
Умовними піснями їх.
А тут кипить важка робота,
Остання боротьба триває,
І кат мій, вже оскаженілий,
нарешті піт свій витирає.
Він встав, вимогливий маестро,
Його збентежила ця втрата:
Немає вже його оркестру
З мотузок зроблених верстатів.
Візьми і до вогню підвісь,
Ламай же ребра, пали спину,
Нову мотузку не знайдеш —
Бери ж ти палицю, скотино.
Спокійним будь, не бійся тиші.
Ти ж знаєш правду - ось я весь,
Не обману і не залишу.