У давній час. Настільки давній час,
Тепер нам навіть важко уявити.
Як прадідів не було ще й на світі
Їх прадіди родилися якраз
І від дідів своїх в дитинстві чули
Легенду давню. Як через віки
Вона пройшла? Серед часу ріки
Як ця легенда часом не втонула?
Та збереглась не писана ніким
Із вуст в уста вона передавалась.
Змінилась трохи чи така ж зосталась
Не знаю я. Та справа не у тім,
А в ній самій. Тож нині хочу я
ЇЇ і вам, шановні, розказати.
Все розповім, що зміг запам’ятати.
Так от, було це в степових краях
Де сонце світить і гуляє вітер,
Додолу гне нетоптану траву,
Хмаринки легкі в небесах пливуть,
Готові часом і дощем полити.
Де в ті часи блукали табуни
Не ляканих ніким тарпанів, турів
І лиш дуби в байраках, як «фігури»
Стояли. Ще не зрубані вони
Охороняли спокій цього краю.
В густому листі вітер спочивав
Та шелестів, немов розповідав
Новини. Хто ж за нього більше знав?
А ще кружляли в небесах орли
Не ті, що нині. Нині їх немає
Дрібнота нині в небесах кружляє.
А ті орлами справжніми були.
У небесах їм рівного не бу́ло.
Були й сильніші,та дружніші – ні,
Усі разом ставали до борні
Заледве клич про допомогу чули.
Могутні крила піднімали їх,
Дзьоби залізні тіло враже рвали
І вороги від страху утікали
Із усіх крил чи то із усіх ніг.
Злітав у небо переможний клич
І вороги по схованках ховались.
Але орли за битими не гнались,
Бо вміли битись лише віч-на-віч.
Ні підлості, ні хитрощів не знали,
Підступності між ними не було,
Аж доки в степ не завітало Зло.
Воно з орлами битися не стало,
Бо знало силу крил і міць дзьобів.
Підступність на озброєння узя́ло,
Вінок дубовий у степу поклало
Так, щоби кожен з неба углядів
І «Найвеличнішому» в ньому написало.
Орли злетілись до того вінка,
Настала мить трагічна і гірка,
Коли вони той напис прочитали
І суперечка поміж них пішла,
Кому із них вінка того носити.
Ніхто не думав іншому вступити.
І все пішло за задумкою Зла:
Орли зчепились, пір’я полетіло,
На землю густо полилася кров.
Вінок проклятий силу їх зборов,
Підступність Зла могутність їх скорила.
Хто не загинув у сліпій борні,
Подався світом в інший край літати.
Не стало кому край цей захищати
В чужій їх клекіт чути стороні.
А Зло сюди наве́ло вороння,
Що степ навколо чорнотою вкрило.
Його багато і від того сміле
Усе живе зі степу проганя.
Згадав легенду цю я недарма,
Бо знов часи такі для нас настали:
Зло хоче, щоб ми ворона обрали,
Бо, бачте, в нас орлів тепер нема.
А я не вірю! Є між нас орли!
І є кому Вкраїну захищати.
Потрібно лише правильно обрати,
Щоб ми, як люди, знову жить могли.
24.10.2004