Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Голчасті айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Голчасті айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про орлів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про орлів
У давній час. Настільки давній час,
Тепер нам навіть важко уявити.
Як прадідів не було ще й на світі
Їх прадіди родилися якраз
І від дідів своїх в дитинстві чули
Легенду давню. Як через віки
Вона пройшла? Серед часу ріки
Як ця легенда часом не втонула?
Та збереглась не писана ніким
Із вуст в уста вона передавалась.
Змінилась трохи чи така ж зосталась
Не знаю я. Та справа не у тім,
А в ній самій. Тож нині хочу я
ЇЇ і вам, шановні, розказати.
Все розповім, що зміг запам’ятати.
Так от, було це в степових краях
Де сонце світить і гуляє вітер,
Додолу гне нетоптану траву,
Хмаринки легкі в небесах пливуть,
Готові часом і дощем полити.
Де в ті часи блукали табуни
Не ляканих ніким тарпанів, турів
І лиш дуби в байраках, як «фігури»
Стояли. Ще не зрубані вони
Охороняли спокій цього краю.
В густому листі вітер спочивав
Та шелестів, немов розповідав
Новини. Хто ж за нього більше знав?
А ще кружляли в небесах орли
Не ті, що нині. Нині їх немає
Дрібнота нині в небесах кружляє.
А ті орлами справжніми були.
У небесах їм рівного не бу́ло.
Були й сильніші,та дружніші – ні,
Усі разом ставали до борні
Заледве клич про допомогу чули.
Могутні крила піднімали їх,
Дзьоби залізні тіло враже рвали
І вороги від страху утікали
Із усіх крил чи то із усіх ніг.
Злітав у небо переможний клич
І вороги по схованках ховались.
Але орли за битими не гнались,
Бо вміли битись лише віч-на-віч.
Ні підлості, ні хитрощів не знали,
Підступності між ними не було,
Аж доки в степ не завітало Зло.
Воно з орлами битися не стало,
Бо знало силу крил і міць дзьобів.
Підступність на озброєння узя́ло,
Вінок дубовий у степу поклало
Так, щоби кожен з неба углядів
І «Найвеличнішому» в ньому написало.
Орли злетілись до того вінка,
Настала мить трагічна і гірка,
Коли вони той напис прочитали
І суперечка поміж них пішла,
Кому із них вінка того носити.
Ніхто не думав іншому вступити.
І все пішло за задумкою Зла:
Орли зчепились, пір’я полетіло,
На землю густо полилася кров.
Вінок проклятий силу їх зборов,
Підступність Зла могутність їх скорила.
Хто не загинув у сліпій борні,
Подався світом в інший край літати.
Не стало кому край цей захищати
В чужій їх клекіт чути стороні.
А Зло сюди наве́ло вороння,
Що степ навколо чорнотою вкрило.
Його багато і від того сміле
Усе живе зі степу проганя.
Згадав легенду цю я недарма,
Бо знов часи такі для нас настали:
Зло хоче, щоб ми ворона обрали,
Бо, бачте, в нас орлів тепер нема.
А я не вірю! Є між нас орли!
І є кому Вкраїну захищати.
Потрібно лише правильно обрати,
Щоб ми, як люди, знову жить могли.
24.10.2004
Тепер нам навіть важко уявити.
Як прадідів не було ще й на світі
Їх прадіди родилися якраз
І від дідів своїх в дитинстві чули
Легенду давню. Як через віки
Вона пройшла? Серед часу ріки
Як ця легенда часом не втонула?
Та збереглась не писана ніким
Із вуст в уста вона передавалась.
Змінилась трохи чи така ж зосталась
Не знаю я. Та справа не у тім,
А в ній самій. Тож нині хочу я
ЇЇ і вам, шановні, розказати.
Все розповім, що зміг запам’ятати.
Так от, було це в степових краях
Де сонце світить і гуляє вітер,
Додолу гне нетоптану траву,
Хмаринки легкі в небесах пливуть,
Готові часом і дощем полити.
Де в ті часи блукали табуни
Не ляканих ніким тарпанів, турів
І лиш дуби в байраках, як «фігури»
Стояли. Ще не зрубані вони
Охороняли спокій цього краю.
В густому листі вітер спочивав
Та шелестів, немов розповідав
Новини. Хто ж за нього більше знав?
А ще кружляли в небесах орли
Не ті, що нині. Нині їх немає
Дрібнота нині в небесах кружляє.
А ті орлами справжніми були.
У небесах їм рівного не бу́ло.
Були й сильніші,та дружніші – ні,
Усі разом ставали до борні
Заледве клич про допомогу чули.
Могутні крила піднімали їх,
Дзьоби залізні тіло враже рвали
І вороги від страху утікали
Із усіх крил чи то із усіх ніг.
Злітав у небо переможний клич
І вороги по схованках ховались.
Але орли за битими не гнались,
Бо вміли битись лише віч-на-віч.
Ні підлості, ні хитрощів не знали,
Підступності між ними не було,
Аж доки в степ не завітало Зло.
Воно з орлами битися не стало,
Бо знало силу крил і міць дзьобів.
Підступність на озброєння узя́ло,
Вінок дубовий у степу поклало
Так, щоби кожен з неба углядів
І «Найвеличнішому» в ньому написало.
Орли злетілись до того вінка,
Настала мить трагічна і гірка,
Коли вони той напис прочитали
І суперечка поміж них пішла,
Кому із них вінка того носити.
Ніхто не думав іншому вступити.
І все пішло за задумкою Зла:
Орли зчепились, пір’я полетіло,
На землю густо полилася кров.
Вінок проклятий силу їх зборов,
Підступність Зла могутність їх скорила.
Хто не загинув у сліпій борні,
Подався світом в інший край літати.
Не стало кому край цей захищати
В чужій їх клекіт чути стороні.
А Зло сюди наве́ло вороння,
Що степ навколо чорнотою вкрило.
Його багато і від того сміле
Усе живе зі степу проганя.
Згадав легенду цю я недарма,
Бо знов часи такі для нас настали:
Зло хоче, щоб ми ворона обрали,
Бо, бачте, в нас орлів тепер нема.
А я не вірю! Є між нас орли!
І є кому Вкраїну захищати.
Потрібно лише правильно обрати,
Щоб ми, як люди, знову жить могли.
24.10.2004
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
