
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.04.02
11:51
Ми втечемо на край світу
Від набридливих проблем,
Буде море, тепле літо,
І вітрила журавлем.
На камінчиках босоніж
Засмагатиме яса,
У безодні не потонуть,
Від набридливих проблем,
Буде море, тепле літо,
І вітрила журавлем.
На камінчиках босоніж
Засмагатиме яса,
У безодні не потонуть,
2023.04.02
06:09
Затихнути, мов у молитві
та пралісів почути глас,
вони кричать несамовито,
благаючи пощади в нас…
Але настане час і змовкнуть.
В полоні хмародряпів-веж
без кисню скиглитимеш вовком.
Та чи багато проживеш?
та пралісів почути глас,
вони кричать несамовито,
благаючи пощади в нас…
Але настане час і змовкнуть.
В полоні хмародряпів-веж
без кисню скиглитимеш вовком.
Та чи багато проживеш?
2023.04.02
01:13
В твоїх обіймах я сьогодні
І завмирав, і умлівав.
Ми в щастя падали безодню,
І всі губилися слова.
Це — божевілля, божевілля...
Ним упивались, як вином.
Це - почуття страшне всесилля,
І завмирав, і умлівав.
Ми в щастя падали безодню,
І всі губилися слова.
Це — божевілля, божевілля...
Ним упивались, як вином.
Це - почуття страшне всесилля,
2023.04.01
23:41
Генерація дегенерації – прокляття російської нації.
Дешеві російські цінності обходяться світові дуже дорого.
Не склалося із старшим братом Україні – подалися у молодші брати Китаю.
Плюгавому фюреру ніяка корона не пасує.
Мрія ідіота переламує
2023.04.01
22:38
Сів на лавку пізно в парку.
Враз пропали сили.
Сон вхопив мене, бідаку.
Вмить жахи наснились.
Сам на себе збоку глянув.
Прикрий я, хитрющий.
Часом схильний до обману,
Впертий бик лінющий!
Враз пропали сили.
Сон вхопив мене, бідаку.
Вмить жахи наснились.
Сам на себе збоку глянув.
Прикрий я, хитрющий.
Часом схильний до обману,
Впертий бик лінющий!
2023.04.01
17:40
Є краї, які не забуваю,
і літаю думкою туди,
де течуть долиною із гаю
ручаї джерельної води,
напувають буйні верболози,
копанки, озера і ставки,
засклені на зиму, у морози,
дзеркалом широкої ріки,
і літаю думкою туди,
де течуть долиною із гаю
ручаї джерельної води,
напувають буйні верболози,
копанки, озера і ставки,
засклені на зиму, у морози,
дзеркалом широкої ріки,
2023.04.01
13:54
Не приходь! Не являйся щоночі!
Не тривож, не ятри мою душу
В снах прекрасних, жахливих, пророчих!
Відпустити тебе врешті мушу...
Не дивися благально на мене
Крізь минулого темряву й відчай,
Бо тебе вже ніхто не поверне
Не тривож, не ятри мою душу
В снах прекрасних, жахливих, пророчих!
Відпустити тебе врешті мушу...
Не дивися благально на мене
Крізь минулого темряву й відчай,
Бо тебе вже ніхто не поверне
2023.04.01
11:17
Містична країна, яку не сплутаєш з жодним іншим… Місця, в які закохуєшся з першого погляду назавжди… Місця, до яких тягне постійно, незалежно від пори року і настрою…
Містичні місця під надійним захистом небесної покровительки, біля ніг якої не в’януть
2023.04.01
10:11
Якщо тобі набридла — повідом
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.
Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.
Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка
2023.04.01
09:12
Чомусь сьогодні тягне на повтори.
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил
2023.04.01
05:44
Усівшись зручно на старому пні
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.
2023.03.31
22:29
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
2023.03.31
17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
2023.03.31
14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
2023.03.31
12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Перегуки кохання
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перегуки кохання
Перед нами – нове слово, нова форма в літературі. Це – безумовно. Щось подібне існувало опосередковано в драматичній поезії, коли закохані персонажі говорили між собою, але не завжди, а швидше ніколи вони не були закоханими поетами, які, і тут має читач сам вирішувати, чи граються в кохання, чи таки кохають одне одного.
Це довга розмова – перегук двох сильних творчих особистостей на вічну тему, тему кохання, яка хоч не є рідкісною в українській літературі, але дуже рідко ця тема домінувала в книжках. Як правило, вона поступалася, насамперед громадянській, потім – філософській ліриці, і могла деінде випереджати лише пейзажну лірику. І це правдивий факт історії нашої літератури, бо не стверджена державність, невміння нації чи народу, бути монолітним і дружним у своїй боротьбі за самовизначення, за право бути господарем на своїй землі, покликало до себе поетів таких, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра Василь Симоненко, Борис Олійник і т.д., які були борцями. А якщо пошукати в нас поета, подібного Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки чи французького П’єра Ронсара, то як кажуть наші теперішні вороги - «раз, два и обчелся», «ан нет» і все. І досить рідко подибуєш у нас книги, написані виключно на тему кохання, як наприклад, «Таємниця твого обличчя» у Дмитра Павличка ще в радянські часи.
І те, що починають нині з`являтися такі книжки, говорить усе ж таки про те, що наша державність українська поволі піднімається на ноги, стверджується, бо і її настав час творити не просто тому, що треба, а з любов`ю.
Мені дуже було приємно, коли один, точніше одна з авторів цієї книги, а саме Маргарита Шевернога, звернулася до мене по передмову, як до творчої особистості, яка, образно кажучи, трохи розорала цілину у темі кохання, і дала приклад цілісного твору на цій ниві, подібно до згаданих велетів Італії та Франції.
Книга Сергія Сіваченка і Маргарити Шеверноги «Інтимна лірика» цікава тим, що в ній поєднуються дуже зримо, як інь і янь, два начала – чоловіче – навально-екстремістське, як прожектор, і жіноче – м`яке, ніжне стримуюче, як інтимне світло на торшері в кімнаті, призначеній для інтиму.
Явним лідером у цій розмові є, як те природою і призначено, чоловік, літературний герой, якого уособлюють рядки уже досвідченого поета, лауреата літературних премій Сергія Сіваченка. І майже одразу подибуємо цікаву тенденцію в його творчості – гібридизована така прозаїзація поезії .
Адам ступає у Едем.
Мадам оновлює модем
На лінії Старого Заповіту.
Пізнання хочеться самій,
Відколи запровадив Змій
Ураз акредитацію відкриту
Під кожним райським деревцем.
Між земноводним та ссавцем
Прес-служба хутко яблука розносить,
Прикриті фіговим листком.
Спіральним лагідним витком
Пізнання уплітається у коси.
Це вже йде після ряду віршів, де таки є лексична одноманітність поезій, заряджених на кохання, як свого роду потреба свіжого прохолодного струменя в доволі теплому потоці душової води, яку на читача виливають автори. І тут на тобі: акредитація, прес-служба, що здавалося б за чортівня? Куди ми раптом потрапили з храму кохання? Цікаво, що і далі трапляються такі словечка, то з кулінарії, то з економіки, навіть наукові терміни проскакують:
Яйцеклітина обирає прагматичних,
Та й то безпосередньо в однині.
Нечасто пропихається поплічник
До цілі. Тільки наміри ввідні
І в цьому – оригінальність стилю. Прагматизм вривається в поезію нестримно:
Самодостатньо необхідно станцювати
На конкурсі інтимне ча-ча-ча,
Бо член журі – клонований прагматик.
Зачаттям не здивуєш глядача.
І в цьому – певне веління часу, бо лише альковні реалії минулих століть відходять у минуле, і ми дедалі більше живемо серед усього цього.
В Маргарити Шеверноги ця одноманітність лексична = звична явище, майже без відхилень. ( «Дивовиддя» наприклад).
Але що цікаво, у неї, більше віршів, творених суто емоціями, але при цьому дуже багато оригінальних трактувань, образів. Як і в нього, тільки творених більше свідомістю, розумом. І це вже свого роду – ознака стилю.
Взагалі автори – першопрохідці, піонери у цій темі любовного діалогу, такого довгого, завдовжки в цілу поетичну збірку, завдовжки в цілий період життя, а може і ціле життя. В авторів – любов уже завойована, усталена, міняються тільки декорації, читач поринає то в донбаські терикони, то в грецькі легенди, то в кулінарні рецепти, якими насичене кохання, бо воно буває і таким, чи у львівську кнайпу (кав`ярню), чи у підводний світ моря, і в цьому цікавість безумовна книги, бо чекаєш, а що ж буде далі, а який сюрприз іще дасть нам той чи інший автор, бо їх двоє. Як правило, сміливіше експериментує Сергій Сіваченко, бо він особистість творча, шукаюча, звісно самозакохано-амбітна, такий собі провінційний Ніцше, який навіть наукові еротичні терміни вплітає в канву поетичну. І якби це було якесь тупе використання цих термінів, воно, безумовно, не сприйнялося, але воно завжди одягнене в образну одежу і тим несподівано-свіжо цікаве. І витворюється новий контекст уже такий - технізований, навпівпрозаїчний, адже життя не стоїть на місці.
В часи Шекспіра, скажімо, не знали таких прибамбасів сучасності, які ми подибуємо в секс-шопі, наприклад, хоч зародково тоді теж існували якісь прототипи різного роду аксесуарів цього закладу, але вони не були зібрані в одному місці. Наскільки вони вписуються в контекст кохання, дуже цікаво думати, гадати. І цікаво, що в коханні можна все, якщо є справжні почуття, то якісь збочення, відхилення від норми, стають мовби закономірністю.
А Ви фантазуйте, даруючи вірші і квіти,
Чим міг закінчитися наш нетривалий роман. -
Продовжує розмову Маргарита Шевернога.
Все це тримає в напрузі наполегливого читача, який завдає собі праці зазирнути не лише на початок, а й у середину книжки, і глянути, що ж буде там у кінці.
Кохання набуває і космічних виявів,
До тебе доторкаюсь астероїдом,
Як витвором міжзоряних принад,
І хочу смакувати тебе поїдом.
Та раптом відчуваю перепад.
Бо ти – моя мінлива синусоїда,
Бо ти – мій вередливий акробат.
в якому дивним чином поєднуються космічні риси із земними до болю знайомими, бо мінливість, вередливість, хто не зазнав впливу цих речей у жіночій вдачі на нашій багатостраждальній планеті?
І щоб утримати цю мінливу і вертляву сутність космічно-земну, літ герой застосовує різноманітність, щоб кожного разу було щось нове в стосунках:
А я нові формації вигадую
Возз’єднання палкого наших душ.
Звертаюся до Бога за порадою,
Аби зірвати велетенський куш,
Щоб освітити образ твій лампадою
Та обійняти солодко, чимдуж.
Вона така трохи грайлива, заманлива і зникаюча, з досвідом спокусниці
Бо я смачна – сьогодні, день один,
Не мрій і не закохуйся, зажди.
Вкраду тебе на декілька годин,
Пограюся і зникну назавжди.
Звісно, на цьому можна було б збудувати цілу інтригу, але вона лишилася таким фрагментом творчим у доробку поетеси.
Прекрасна мудра думка також у Маргарити:
ЗАКОХАЙСЯ В ПОЕТА
Якщо хочеш залишити слід – образ в літературі,
Закохайся в поета, співця всіх жіночих принад.
Ти забудеш про сон, про нудьгу і обличчя похмурі,
Бо відтоді поллється чаруючих слів водоспад.
І дізнаєшся раптом, що ти – королева і фея,
Неймовірна красуня, богиня нічних серенад,
Афродита, Єлена Прекрасна, Ассоль, Галатея…
Компліменти солодкі – шербет, пахлава, мармелад…
Закохайся в поета, розкрий і обійми, і душу,
Все йому дозволяй – раз єдиний на світі живеш.
Схилить він небеса, перетворить на море калюжу!
Тільки знай, що поет має бути закоханий теж...
Думаю, саме цей вірш – прощальне послання поетеси читачеві в цій книзі.
Можна те саме сказати і навпаки:закохайся в поетесу і будеш оспіваний у віршах, а краще закохай у себе поета чи поетесу і будеш оспіваний чи оспівана. Гарна думка, як часто це не цінують ті, хто стикається зі справжніми поетами… Художнє відкриття - багато таких речей зустрічаєш у Маргарити Шеверноги. У Сергія Сіваченка більше конструктивізму, образи, роблені розумом, а у неї – серцем, емоціями.
Але дуже гарний образ у Сергія спливає наприкінці книги, і роблений не тільки розумом, слід сказати:
Почують всі. Бо ми загрались непомірно
У нарди близькості, в чуттєве доміно.
Ще й на тобі я граю, наче лірник.
А ти в мені вже граєш, як вино.
Пречудове обігрування слів, свого роду квітесенція книги: що ж ми робили: чи грали в кохання чи таки кохали, кохалися?
Хай читач сам вирішує, як воно було насправді. Бо готового рецепту кохання не було, нема і не буде, для кожного свій, індивідуальний випадок життя, і такий же рецепт неповторний. А поки вибирай, читачу, що тобі ближче.
Словом читача викупали в коханні на всі лади. І хоч автори більше все таки римують, тяжіють до класики, образна оригінальність, неодноманітність, вигадливість перлинними розсипами присутні в книзі і певен – збагачують новими здобутками нашу літературу, збільшують обсяг якісної літератури на вічну тематику, дають і нову форму, і нове знання і бачення цієї теми.
Це – перший зразок любовного діалогу поетів, приклад гідний наслідування. Думаю, він поклав початок, заклав першу цеглину у
майбутню будівлю любовних діалогів в українському красному письменстві.
12 травня 7528 р. (Від Трипілля) 92020)
Це довга розмова – перегук двох сильних творчих особистостей на вічну тему, тему кохання, яка хоч не є рідкісною в українській літературі, але дуже рідко ця тема домінувала в книжках. Як правило, вона поступалася, насамперед громадянській, потім – філософській ліриці, і могла деінде випереджати лише пейзажну лірику. І це правдивий факт історії нашої літератури, бо не стверджена державність, невміння нації чи народу, бути монолітним і дружним у своїй боротьбі за самовизначення, за право бути господарем на своїй землі, покликало до себе поетів таких, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра Василь Симоненко, Борис Олійник і т.д., які були борцями. А якщо пошукати в нас поета, подібного Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки чи французького П’єра Ронсара, то як кажуть наші теперішні вороги - «раз, два и обчелся», «ан нет» і все. І досить рідко подибуєш у нас книги, написані виключно на тему кохання, як наприклад, «Таємниця твого обличчя» у Дмитра Павличка ще в радянські часи.
І те, що починають нині з`являтися такі книжки, говорить усе ж таки про те, що наша державність українська поволі піднімається на ноги, стверджується, бо і її настав час творити не просто тому, що треба, а з любов`ю.
Мені дуже було приємно, коли один, точніше одна з авторів цієї книги, а саме Маргарита Шевернога, звернулася до мене по передмову, як до творчої особистості, яка, образно кажучи, трохи розорала цілину у темі кохання, і дала приклад цілісного твору на цій ниві, подібно до згаданих велетів Італії та Франції.
Книга Сергія Сіваченка і Маргарити Шеверноги «Інтимна лірика» цікава тим, що в ній поєднуються дуже зримо, як інь і янь, два начала – чоловіче – навально-екстремістське, як прожектор, і жіноче – м`яке, ніжне стримуюче, як інтимне світло на торшері в кімнаті, призначеній для інтиму.
Явним лідером у цій розмові є, як те природою і призначено, чоловік, літературний герой, якого уособлюють рядки уже досвідченого поета, лауреата літературних премій Сергія Сіваченка. І майже одразу подибуємо цікаву тенденцію в його творчості – гібридизована така прозаїзація поезії .
Адам ступає у Едем.
Мадам оновлює модем
На лінії Старого Заповіту.
Пізнання хочеться самій,
Відколи запровадив Змій
Ураз акредитацію відкриту
Під кожним райським деревцем.
Між земноводним та ссавцем
Прес-служба хутко яблука розносить,
Прикриті фіговим листком.
Спіральним лагідним витком
Пізнання уплітається у коси.
Це вже йде після ряду віршів, де таки є лексична одноманітність поезій, заряджених на кохання, як свого роду потреба свіжого прохолодного струменя в доволі теплому потоці душової води, яку на читача виливають автори. І тут на тобі: акредитація, прес-служба, що здавалося б за чортівня? Куди ми раптом потрапили з храму кохання? Цікаво, що і далі трапляються такі словечка, то з кулінарії, то з економіки, навіть наукові терміни проскакують:
Яйцеклітина обирає прагматичних,
Та й то безпосередньо в однині.
Нечасто пропихається поплічник
До цілі. Тільки наміри ввідні
І в цьому – оригінальність стилю. Прагматизм вривається в поезію нестримно:
Самодостатньо необхідно станцювати
На конкурсі інтимне ча-ча-ча,
Бо член журі – клонований прагматик.
Зачаттям не здивуєш глядача.
І в цьому – певне веління часу, бо лише альковні реалії минулих століть відходять у минуле, і ми дедалі більше живемо серед усього цього.
В Маргарити Шеверноги ця одноманітність лексична = звична явище, майже без відхилень. ( «Дивовиддя» наприклад).
Але що цікаво, у неї, більше віршів, творених суто емоціями, але при цьому дуже багато оригінальних трактувань, образів. Як і в нього, тільки творених більше свідомістю, розумом. І це вже свого роду – ознака стилю.
Взагалі автори – першопрохідці, піонери у цій темі любовного діалогу, такого довгого, завдовжки в цілу поетичну збірку, завдовжки в цілий період життя, а може і ціле життя. В авторів – любов уже завойована, усталена, міняються тільки декорації, читач поринає то в донбаські терикони, то в грецькі легенди, то в кулінарні рецепти, якими насичене кохання, бо воно буває і таким, чи у львівську кнайпу (кав`ярню), чи у підводний світ моря, і в цьому цікавість безумовна книги, бо чекаєш, а що ж буде далі, а який сюрприз іще дасть нам той чи інший автор, бо їх двоє. Як правило, сміливіше експериментує Сергій Сіваченко, бо він особистість творча, шукаюча, звісно самозакохано-амбітна, такий собі провінційний Ніцше, який навіть наукові еротичні терміни вплітає в канву поетичну. І якби це було якесь тупе використання цих термінів, воно, безумовно, не сприйнялося, але воно завжди одягнене в образну одежу і тим несподівано-свіжо цікаве. І витворюється новий контекст уже такий - технізований, навпівпрозаїчний, адже життя не стоїть на місці.
В часи Шекспіра, скажімо, не знали таких прибамбасів сучасності, які ми подибуємо в секс-шопі, наприклад, хоч зародково тоді теж існували якісь прототипи різного роду аксесуарів цього закладу, але вони не були зібрані в одному місці. Наскільки вони вписуються в контекст кохання, дуже цікаво думати, гадати. І цікаво, що в коханні можна все, якщо є справжні почуття, то якісь збочення, відхилення від норми, стають мовби закономірністю.
А Ви фантазуйте, даруючи вірші і квіти,
Чим міг закінчитися наш нетривалий роман. -
Продовжує розмову Маргарита Шевернога.
Все це тримає в напрузі наполегливого читача, який завдає собі праці зазирнути не лише на початок, а й у середину книжки, і глянути, що ж буде там у кінці.
Кохання набуває і космічних виявів,
До тебе доторкаюсь астероїдом,
Як витвором міжзоряних принад,
І хочу смакувати тебе поїдом.
Та раптом відчуваю перепад.
Бо ти – моя мінлива синусоїда,
Бо ти – мій вередливий акробат.
в якому дивним чином поєднуються космічні риси із земними до болю знайомими, бо мінливість, вередливість, хто не зазнав впливу цих речей у жіночій вдачі на нашій багатостраждальній планеті?
І щоб утримати цю мінливу і вертляву сутність космічно-земну, літ герой застосовує різноманітність, щоб кожного разу було щось нове в стосунках:
А я нові формації вигадую
Возз’єднання палкого наших душ.
Звертаюся до Бога за порадою,
Аби зірвати велетенський куш,
Щоб освітити образ твій лампадою
Та обійняти солодко, чимдуж.
Вона така трохи грайлива, заманлива і зникаюча, з досвідом спокусниці
Бо я смачна – сьогодні, день один,
Не мрій і не закохуйся, зажди.
Вкраду тебе на декілька годин,
Пограюся і зникну назавжди.
Звісно, на цьому можна було б збудувати цілу інтригу, але вона лишилася таким фрагментом творчим у доробку поетеси.
Прекрасна мудра думка також у Маргарити:
ЗАКОХАЙСЯ В ПОЕТА
Якщо хочеш залишити слід – образ в літературі,
Закохайся в поета, співця всіх жіночих принад.
Ти забудеш про сон, про нудьгу і обличчя похмурі,
Бо відтоді поллється чаруючих слів водоспад.
І дізнаєшся раптом, що ти – королева і фея,
Неймовірна красуня, богиня нічних серенад,
Афродита, Єлена Прекрасна, Ассоль, Галатея…
Компліменти солодкі – шербет, пахлава, мармелад…
Закохайся в поета, розкрий і обійми, і душу,
Все йому дозволяй – раз єдиний на світі живеш.
Схилить він небеса, перетворить на море калюжу!
Тільки знай, що поет має бути закоханий теж...
Думаю, саме цей вірш – прощальне послання поетеси читачеві в цій книзі.
Можна те саме сказати і навпаки:закохайся в поетесу і будеш оспіваний у віршах, а краще закохай у себе поета чи поетесу і будеш оспіваний чи оспівана. Гарна думка, як часто це не цінують ті, хто стикається зі справжніми поетами… Художнє відкриття - багато таких речей зустрічаєш у Маргарити Шеверноги. У Сергія Сіваченка більше конструктивізму, образи, роблені розумом, а у неї – серцем, емоціями.
Але дуже гарний образ у Сергія спливає наприкінці книги, і роблений не тільки розумом, слід сказати:
Почують всі. Бо ми загрались непомірно
У нарди близькості, в чуттєве доміно.
Ще й на тобі я граю, наче лірник.
А ти в мені вже граєш, як вино.
Пречудове обігрування слів, свого роду квітесенція книги: що ж ми робили: чи грали в кохання чи таки кохали, кохалися?
Хай читач сам вирішує, як воно було насправді. Бо готового рецепту кохання не було, нема і не буде, для кожного свій, індивідуальний випадок життя, і такий же рецепт неповторний. А поки вибирай, читачу, що тобі ближче.
Словом читача викупали в коханні на всі лади. І хоч автори більше все таки римують, тяжіють до класики, образна оригінальність, неодноманітність, вигадливість перлинними розсипами присутні в книзі і певен – збагачують новими здобутками нашу літературу, збільшують обсяг якісної літератури на вічну тематику, дають і нову форму, і нове знання і бачення цієї теми.
Це – перший зразок любовного діалогу поетів, приклад гідний наслідування. Думаю, він поклав початок, заклав першу цеглину у
майбутню будівлю любовних діалогів в українському красному письменстві.
12 травня 7528 р. (Від Трипілля) 92020)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію