ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Перегуки кохання
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перегуки кохання
Перед нами – нове слово, нова форма в літературі. Це – безумовно. Щось подібне існувало опосередковано в драматичній поезії, коли закохані персонажі говорили між собою, але не завжди, а швидше ніколи вони не були закоханими поетами, які, і тут має читач сам вирішувати, чи граються в кохання, чи таки кохають одне одного.
Це довга розмова – перегук двох сильних творчих особистостей на вічну тему, тему кохання, яка хоч не є рідкісною в українській літературі, але дуже рідко ця тема домінувала в книжках. Як правило, вона поступалася, насамперед громадянській, потім – філософській ліриці, і могла деінде випереджати лише пейзажну лірику. І це правдивий факт історії нашої літератури, бо не стверджена державність, невміння нації чи народу, бути монолітним і дружним у своїй боротьбі за самовизначення, за право бути господарем на своїй землі, покликало до себе поетів таких, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра Василь Симоненко, Борис Олійник і т.д., які були борцями. А якщо пошукати в нас поета, подібного Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки чи французького П’єра Ронсара, то як кажуть наші теперішні вороги - «раз, два и обчелся», «ан нет» і все. І досить рідко подибуєш у нас книги, написані виключно на тему кохання, як наприклад, «Таємниця твого обличчя» у Дмитра Павличка ще в радянські часи.
І те, що починають нині з`являтися такі книжки, говорить усе ж таки про те, що наша державність українська поволі піднімається на ноги, стверджується, бо і її настав час творити не просто тому, що треба, а з любов`ю.
Мені дуже було приємно, коли один, точніше одна з авторів цієї книги, а саме Маргарита Шевернога, звернулася до мене по передмову, як до творчої особистості, яка, образно кажучи, трохи розорала цілину у темі кохання, і дала приклад цілісного твору на цій ниві, подібно до згаданих велетів Італії та Франції.
Книга Сергія Сіваченка і Маргарити Шеверноги «Інтимна лірика» цікава тим, що в ній поєднуються дуже зримо, як інь і янь, два начала – чоловіче – навально-екстремістське, як прожектор, і жіноче – м`яке, ніжне стримуюче, як інтимне світло на торшері в кімнаті, призначеній для інтиму.
Явним лідером у цій розмові є, як те природою і призначено, чоловік, літературний герой, якого уособлюють рядки уже досвідченого поета, лауреата літературних премій Сергія Сіваченка. І майже одразу подибуємо цікаву тенденцію в його творчості – гібридизована така прозаїзація поезії .
Адам ступає у Едем.
Мадам оновлює модем
На лінії Старого Заповіту.
Пізнання хочеться самій,
Відколи запровадив Змій
Ураз акредитацію відкриту
Під кожним райським деревцем.
Між земноводним та ссавцем
Прес-служба хутко яблука розносить,
Прикриті фіговим листком.
Спіральним лагідним витком
Пізнання уплітається у коси.
Це вже йде після ряду віршів, де таки є лексична одноманітність поезій, заряджених на кохання, як свого роду потреба свіжого прохолодного струменя в доволі теплому потоці душової води, яку на читача виливають автори. І тут на тобі: акредитація, прес-служба, що здавалося б за чортівня? Куди ми раптом потрапили з храму кохання? Цікаво, що і далі трапляються такі словечка, то з кулінарії, то з економіки, навіть наукові терміни проскакують:
Яйцеклітина обирає прагматичних,
Та й то безпосередньо в однині.
Нечасто пропихається поплічник
До цілі. Тільки наміри ввідні
І в цьому – оригінальність стилю. Прагматизм вривається в поезію нестримно:
Самодостатньо необхідно станцювати
На конкурсі інтимне ча-ча-ча,
Бо член журі – клонований прагматик.
Зачаттям не здивуєш глядача.
І в цьому – певне веління часу, бо лише альковні реалії минулих століть відходять у минуле, і ми дедалі більше живемо серед усього цього.
В Маргарити Шеверноги ця одноманітність лексична = звична явище, майже без відхилень. ( «Дивовиддя» наприклад).
Але що цікаво, у неї, більше віршів, творених суто емоціями, але при цьому дуже багато оригінальних трактувань, образів. Як і в нього, тільки творених більше свідомістю, розумом. І це вже свого роду – ознака стилю.
Взагалі автори – першопрохідці, піонери у цій темі любовного діалогу, такого довгого, завдовжки в цілу поетичну збірку, завдовжки в цілий період життя, а може і ціле життя. В авторів – любов уже завойована, усталена, міняються тільки декорації, читач поринає то в донбаські терикони, то в грецькі легенди, то в кулінарні рецепти, якими насичене кохання, бо воно буває і таким, чи у львівську кнайпу (кав`ярню), чи у підводний світ моря, і в цьому цікавість безумовна книги, бо чекаєш, а що ж буде далі, а який сюрприз іще дасть нам той чи інший автор, бо їх двоє. Як правило, сміливіше експериментує Сергій Сіваченко, бо він особистість творча, шукаюча, звісно самозакохано-амбітна, такий собі провінційний Ніцше, який навіть наукові еротичні терміни вплітає в канву поетичну. І якби це було якесь тупе використання цих термінів, воно, безумовно, не сприйнялося, але воно завжди одягнене в образну одежу і тим несподівано-свіжо цікаве. І витворюється новий контекст уже такий - технізований, навпівпрозаїчний, адже життя не стоїть на місці.
В часи Шекспіра, скажімо, не знали таких прибамбасів сучасності, які ми подибуємо в секс-шопі, наприклад, хоч зародково тоді теж існували якісь прототипи різного роду аксесуарів цього закладу, але вони не були зібрані в одному місці. Наскільки вони вписуються в контекст кохання, дуже цікаво думати, гадати. І цікаво, що в коханні можна все, якщо є справжні почуття, то якісь збочення, відхилення від норми, стають мовби закономірністю.
А Ви фантазуйте, даруючи вірші і квіти,
Чим міг закінчитися наш нетривалий роман. -
Продовжує розмову Маргарита Шевернога.
Все це тримає в напрузі наполегливого читача, який завдає собі праці зазирнути не лише на початок, а й у середину книжки, і глянути, що ж буде там у кінці.
Кохання набуває і космічних виявів,
До тебе доторкаюсь астероїдом,
Як витвором міжзоряних принад,
І хочу смакувати тебе поїдом.
Та раптом відчуваю перепад.
Бо ти – моя мінлива синусоїда,
Бо ти – мій вередливий акробат.
в якому дивним чином поєднуються космічні риси із земними до болю знайомими, бо мінливість, вередливість, хто не зазнав впливу цих речей у жіночій вдачі на нашій багатостраждальній планеті?
І щоб утримати цю мінливу і вертляву сутність космічно-земну, літ герой застосовує різноманітність, щоб кожного разу було щось нове в стосунках:
А я нові формації вигадую
Возз’єднання палкого наших душ.
Звертаюся до Бога за порадою,
Аби зірвати велетенський куш,
Щоб освітити образ твій лампадою
Та обійняти солодко, чимдуж.
Вона така трохи грайлива, заманлива і зникаюча, з досвідом спокусниці
Бо я смачна – сьогодні, день один,
Не мрій і не закохуйся, зажди.
Вкраду тебе на декілька годин,
Пограюся і зникну назавжди.
Звісно, на цьому можна було б збудувати цілу інтригу, але вона лишилася таким фрагментом творчим у доробку поетеси.
Прекрасна мудра думка також у Маргарити:
ЗАКОХАЙСЯ В ПОЕТА
Якщо хочеш залишити слід – образ в літературі,
Закохайся в поета, співця всіх жіночих принад.
Ти забудеш про сон, про нудьгу і обличчя похмурі,
Бо відтоді поллється чаруючих слів водоспад.
І дізнаєшся раптом, що ти – королева і фея,
Неймовірна красуня, богиня нічних серенад,
Афродита, Єлена Прекрасна, Ассоль, Галатея…
Компліменти солодкі – шербет, пахлава, мармелад…
Закохайся в поета, розкрий і обійми, і душу,
Все йому дозволяй – раз єдиний на світі живеш.
Схилить він небеса, перетворить на море калюжу!
Тільки знай, що поет має бути закоханий теж...
Думаю, саме цей вірш – прощальне послання поетеси читачеві в цій книзі.
Можна те саме сказати і навпаки:закохайся в поетесу і будеш оспіваний у віршах, а краще закохай у себе поета чи поетесу і будеш оспіваний чи оспівана. Гарна думка, як часто це не цінують ті, хто стикається зі справжніми поетами… Художнє відкриття - багато таких речей зустрічаєш у Маргарити Шеверноги. У Сергія Сіваченка більше конструктивізму, образи, роблені розумом, а у неї – серцем, емоціями.
Але дуже гарний образ у Сергія спливає наприкінці книги, і роблений не тільки розумом, слід сказати:
Почують всі. Бо ми загрались непомірно
У нарди близькості, в чуттєве доміно.
Ще й на тобі я граю, наче лірник.
А ти в мені вже граєш, як вино.
Пречудове обігрування слів, свого роду квітесенція книги: що ж ми робили: чи грали в кохання чи таки кохали, кохалися?
Хай читач сам вирішує, як воно було насправді. Бо готового рецепту кохання не було, нема і не буде, для кожного свій, індивідуальний випадок життя, і такий же рецепт неповторний. А поки вибирай, читачу, що тобі ближче.
Словом читача викупали в коханні на всі лади. І хоч автори більше все таки римують, тяжіють до класики, образна оригінальність, неодноманітність, вигадливість перлинними розсипами присутні в книзі і певен – збагачують новими здобутками нашу літературу, збільшують обсяг якісної літератури на вічну тематику, дають і нову форму, і нове знання і бачення цієї теми.
Це – перший зразок любовного діалогу поетів, приклад гідний наслідування. Думаю, він поклав початок, заклав першу цеглину у
майбутню будівлю любовних діалогів в українському красному письменстві.
12 травня 7528 р. (Від Трипілля) 92020)
Це довга розмова – перегук двох сильних творчих особистостей на вічну тему, тему кохання, яка хоч не є рідкісною в українській літературі, але дуже рідко ця тема домінувала в книжках. Як правило, вона поступалася, насамперед громадянській, потім – філософській ліриці, і могла деінде випереджати лише пейзажну лірику. І це правдивий факт історії нашої літератури, бо не стверджена державність, невміння нації чи народу, бути монолітним і дружним у своїй боротьбі за самовизначення, за право бути господарем на своїй землі, покликало до себе поетів таких, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра Василь Симоненко, Борис Олійник і т.д., які були борцями. А якщо пошукати в нас поета, подібного Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки чи французького П’єра Ронсара, то як кажуть наші теперішні вороги - «раз, два и обчелся», «ан нет» і все. І досить рідко подибуєш у нас книги, написані виключно на тему кохання, як наприклад, «Таємниця твого обличчя» у Дмитра Павличка ще в радянські часи.
І те, що починають нині з`являтися такі книжки, говорить усе ж таки про те, що наша державність українська поволі піднімається на ноги, стверджується, бо і її настав час творити не просто тому, що треба, а з любов`ю.
Мені дуже було приємно, коли один, точніше одна з авторів цієї книги, а саме Маргарита Шевернога, звернулася до мене по передмову, як до творчої особистості, яка, образно кажучи, трохи розорала цілину у темі кохання, і дала приклад цілісного твору на цій ниві, подібно до згаданих велетів Італії та Франції.
Книга Сергія Сіваченка і Маргарити Шеверноги «Інтимна лірика» цікава тим, що в ній поєднуються дуже зримо, як інь і янь, два начала – чоловіче – навально-екстремістське, як прожектор, і жіноче – м`яке, ніжне стримуюче, як інтимне світло на торшері в кімнаті, призначеній для інтиму.
Явним лідером у цій розмові є, як те природою і призначено, чоловік, літературний герой, якого уособлюють рядки уже досвідченого поета, лауреата літературних премій Сергія Сіваченка. І майже одразу подибуємо цікаву тенденцію в його творчості – гібридизована така прозаїзація поезії .
Адам ступає у Едем.
Мадам оновлює модем
На лінії Старого Заповіту.
Пізнання хочеться самій,
Відколи запровадив Змій
Ураз акредитацію відкриту
Під кожним райським деревцем.
Між земноводним та ссавцем
Прес-служба хутко яблука розносить,
Прикриті фіговим листком.
Спіральним лагідним витком
Пізнання уплітається у коси.
Це вже йде після ряду віршів, де таки є лексична одноманітність поезій, заряджених на кохання, як свого роду потреба свіжого прохолодного струменя в доволі теплому потоці душової води, яку на читача виливають автори. І тут на тобі: акредитація, прес-служба, що здавалося б за чортівня? Куди ми раптом потрапили з храму кохання? Цікаво, що і далі трапляються такі словечка, то з кулінарії, то з економіки, навіть наукові терміни проскакують:
Яйцеклітина обирає прагматичних,
Та й то безпосередньо в однині.
Нечасто пропихається поплічник
До цілі. Тільки наміри ввідні
І в цьому – оригінальність стилю. Прагматизм вривається в поезію нестримно:
Самодостатньо необхідно станцювати
На конкурсі інтимне ча-ча-ча,
Бо член журі – клонований прагматик.
Зачаттям не здивуєш глядача.
І в цьому – певне веління часу, бо лише альковні реалії минулих століть відходять у минуле, і ми дедалі більше живемо серед усього цього.
В Маргарити Шеверноги ця одноманітність лексична = звична явище, майже без відхилень. ( «Дивовиддя» наприклад).
Але що цікаво, у неї, більше віршів, творених суто емоціями, але при цьому дуже багато оригінальних трактувань, образів. Як і в нього, тільки творених більше свідомістю, розумом. І це вже свого роду – ознака стилю.
Взагалі автори – першопрохідці, піонери у цій темі любовного діалогу, такого довгого, завдовжки в цілу поетичну збірку, завдовжки в цілий період життя, а може і ціле життя. В авторів – любов уже завойована, усталена, міняються тільки декорації, читач поринає то в донбаські терикони, то в грецькі легенди, то в кулінарні рецепти, якими насичене кохання, бо воно буває і таким, чи у львівську кнайпу (кав`ярню), чи у підводний світ моря, і в цьому цікавість безумовна книги, бо чекаєш, а що ж буде далі, а який сюрприз іще дасть нам той чи інший автор, бо їх двоє. Як правило, сміливіше експериментує Сергій Сіваченко, бо він особистість творча, шукаюча, звісно самозакохано-амбітна, такий собі провінційний Ніцше, який навіть наукові еротичні терміни вплітає в канву поетичну. І якби це було якесь тупе використання цих термінів, воно, безумовно, не сприйнялося, але воно завжди одягнене в образну одежу і тим несподівано-свіжо цікаве. І витворюється новий контекст уже такий - технізований, навпівпрозаїчний, адже життя не стоїть на місці.
В часи Шекспіра, скажімо, не знали таких прибамбасів сучасності, які ми подибуємо в секс-шопі, наприклад, хоч зародково тоді теж існували якісь прототипи різного роду аксесуарів цього закладу, але вони не були зібрані в одному місці. Наскільки вони вписуються в контекст кохання, дуже цікаво думати, гадати. І цікаво, що в коханні можна все, якщо є справжні почуття, то якісь збочення, відхилення від норми, стають мовби закономірністю.
А Ви фантазуйте, даруючи вірші і квіти,
Чим міг закінчитися наш нетривалий роман. -
Продовжує розмову Маргарита Шевернога.
Все це тримає в напрузі наполегливого читача, який завдає собі праці зазирнути не лише на початок, а й у середину книжки, і глянути, що ж буде там у кінці.
Кохання набуває і космічних виявів,
До тебе доторкаюсь астероїдом,
Як витвором міжзоряних принад,
І хочу смакувати тебе поїдом.
Та раптом відчуваю перепад.
Бо ти – моя мінлива синусоїда,
Бо ти – мій вередливий акробат.
в якому дивним чином поєднуються космічні риси із земними до болю знайомими, бо мінливість, вередливість, хто не зазнав впливу цих речей у жіночій вдачі на нашій багатостраждальній планеті?
І щоб утримати цю мінливу і вертляву сутність космічно-земну, літ герой застосовує різноманітність, щоб кожного разу було щось нове в стосунках:
А я нові формації вигадую
Возз’єднання палкого наших душ.
Звертаюся до Бога за порадою,
Аби зірвати велетенський куш,
Щоб освітити образ твій лампадою
Та обійняти солодко, чимдуж.
Вона така трохи грайлива, заманлива і зникаюча, з досвідом спокусниці
Бо я смачна – сьогодні, день один,
Не мрій і не закохуйся, зажди.
Вкраду тебе на декілька годин,
Пограюся і зникну назавжди.
Звісно, на цьому можна було б збудувати цілу інтригу, але вона лишилася таким фрагментом творчим у доробку поетеси.
Прекрасна мудра думка також у Маргарити:
ЗАКОХАЙСЯ В ПОЕТА
Якщо хочеш залишити слід – образ в літературі,
Закохайся в поета, співця всіх жіночих принад.
Ти забудеш про сон, про нудьгу і обличчя похмурі,
Бо відтоді поллється чаруючих слів водоспад.
І дізнаєшся раптом, що ти – королева і фея,
Неймовірна красуня, богиня нічних серенад,
Афродита, Єлена Прекрасна, Ассоль, Галатея…
Компліменти солодкі – шербет, пахлава, мармелад…
Закохайся в поета, розкрий і обійми, і душу,
Все йому дозволяй – раз єдиний на світі живеш.
Схилить він небеса, перетворить на море калюжу!
Тільки знай, що поет має бути закоханий теж...
Думаю, саме цей вірш – прощальне послання поетеси читачеві в цій книзі.
Можна те саме сказати і навпаки:закохайся в поетесу і будеш оспіваний у віршах, а краще закохай у себе поета чи поетесу і будеш оспіваний чи оспівана. Гарна думка, як часто це не цінують ті, хто стикається зі справжніми поетами… Художнє відкриття - багато таких речей зустрічаєш у Маргарити Шеверноги. У Сергія Сіваченка більше конструктивізму, образи, роблені розумом, а у неї – серцем, емоціями.
Але дуже гарний образ у Сергія спливає наприкінці книги, і роблений не тільки розумом, слід сказати:
Почують всі. Бо ми загрались непомірно
У нарди близькості, в чуттєве доміно.
Ще й на тобі я граю, наче лірник.
А ти в мені вже граєш, як вино.
Пречудове обігрування слів, свого роду квітесенція книги: що ж ми робили: чи грали в кохання чи таки кохали, кохалися?
Хай читач сам вирішує, як воно було насправді. Бо готового рецепту кохання не було, нема і не буде, для кожного свій, індивідуальний випадок життя, і такий же рецепт неповторний. А поки вибирай, читачу, що тобі ближче.
Словом читача викупали в коханні на всі лади. І хоч автори більше все таки римують, тяжіють до класики, образна оригінальність, неодноманітність, вигадливість перлинними розсипами присутні в книзі і певен – збагачують новими здобутками нашу літературу, збільшують обсяг якісної літератури на вічну тематику, дають і нову форму, і нове знання і бачення цієї теми.
Це – перший зразок любовного діалогу поетів, приклад гідний наслідування. Думаю, він поклав початок, заклав першу цеглину у
майбутню будівлю любовних діалогів в українському красному письменстві.
12 травня 7528 р. (Від Трипілля) 92020)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію