Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як палає в небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про каштан
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про каштан
Сидять попід каштаном молодята.
Їм соловейко пісеньки співа.
І ніч своє вже скоро дожива,
А їм же, мабуть, рано уставати,
Але вони не можуть розійтись,
Бо ж знову аж до вечора чекати,
Щомиті на годинник позирати.
А день же, наче, гумовий якийсь.
І тягнеться, і тягнеться повільно.
Отож, розлуку трішки скоротять.
Ще трохи під каштаном посидять,
Подихають цим ароматом спільно.
І слів не треба, зрозуміло й так,
Усе, що тільки хочеться сказати.
Лише один одно́го обійняти
Й серця обоє битимуться в такт.
Аж тут він щось, неначе, пригадав
Від аромату і кохання п’яний:
- Ти чула, моя мила, про каштани,
Чому їх цвіт так дивно вигляда?
- Не чула, милий, розкажи мені.
- Було це кажуть у віках далеких,
Які ще пам’ятали древні греки,
Десь в тій,в далекій їхній стороні.
Амур, говорять, по ночах літав
Зі своїм луком й стрілами кохання.
І полював до самого світання.
Як кого бачив, то стрілу пускав.
А в темряві хіба що розбере.
Бува, у серце зовсім інше влучить
Й кохання буде молодяток мучить,
Так, що й життя, бувало, відбере.
Тож радості від того не було
Ні самому Амуру, а ні людям.
Кохання нерозділене у грудях
У багатьох з тих помилок жило.
І з того розбивалися серця
І ранили осколками Амура.
Тож він літав понад землею хмурий,
Пропав рум’янець із його лиця.
Якось Венера стрілася йому –
Матуся рідна: - Як діла? – питає
І головою скрушно так хитає,-
Погано виглядаєш ти… Чому?
Ну, він матусі все і розповів
Про нічку темну, стріли не по цілі,
Про тих, хто один одному не милі,
А він стрілою їх докупи звів.
Чи розлучив закоханих навіки.
Венера аж поплакала із ним.
І каже: - Поможу тобі я з тим,
Я ж знаю різних способів без ліку.
І, справді, десь горішків узяла,
Що на людські сердечка дуже схожі
(Де узяла – то все секрети божі)
Та по землі, по світу рознесла.
І виросли дерева гарні з них,
Високі та розложисті каштани.
І кожен раз, коли весна настане,
Листки незвичні на деревах тих,
Тримають канделябри на долонях,
Із білим цвітом. Відступає ніч.
Перед отими тисячами свіч.
Амур вже не помилиться сьогодні,
А влучить точно в ціль, куди хотів
Аби людей щасливими зробити…
До світу милувались вони цвітом
Каштану, мов уперше у житті.
Їм соловейко пісеньки співа.
І ніч своє вже скоро дожива,
А їм же, мабуть, рано уставати,
Але вони не можуть розійтись,
Бо ж знову аж до вечора чекати,
Щомиті на годинник позирати.
А день же, наче, гумовий якийсь.
І тягнеться, і тягнеться повільно.
Отож, розлуку трішки скоротять.
Ще трохи під каштаном посидять,
Подихають цим ароматом спільно.
І слів не треба, зрозуміло й так,
Усе, що тільки хочеться сказати.
Лише один одно́го обійняти
Й серця обоє битимуться в такт.
Аж тут він щось, неначе, пригадав
Від аромату і кохання п’яний:
- Ти чула, моя мила, про каштани,
Чому їх цвіт так дивно вигляда?
- Не чула, милий, розкажи мені.
- Було це кажуть у віках далеких,
Які ще пам’ятали древні греки,
Десь в тій,в далекій їхній стороні.
Амур, говорять, по ночах літав
Зі своїм луком й стрілами кохання.
І полював до самого світання.
Як кого бачив, то стрілу пускав.
А в темряві хіба що розбере.
Бува, у серце зовсім інше влучить
Й кохання буде молодяток мучить,
Так, що й життя, бувало, відбере.
Тож радості від того не було
Ні самому Амуру, а ні людям.
Кохання нерозділене у грудях
У багатьох з тих помилок жило.
І з того розбивалися серця
І ранили осколками Амура.
Тож він літав понад землею хмурий,
Пропав рум’янець із його лиця.
Якось Венера стрілася йому –
Матуся рідна: - Як діла? – питає
І головою скрушно так хитає,-
Погано виглядаєш ти… Чому?
Ну, він матусі все і розповів
Про нічку темну, стріли не по цілі,
Про тих, хто один одному не милі,
А він стрілою їх докупи звів.
Чи розлучив закоханих навіки.
Венера аж поплакала із ним.
І каже: - Поможу тобі я з тим,
Я ж знаю різних способів без ліку.
І, справді, десь горішків узяла,
Що на людські сердечка дуже схожі
(Де узяла – то все секрети божі)
Та по землі, по світу рознесла.
І виросли дерева гарні з них,
Високі та розложисті каштани.
І кожен раз, коли весна настане,
Листки незвичні на деревах тих,
Тримають канделябри на долонях,
Із білим цвітом. Відступає ніч.
Перед отими тисячами свіч.
Амур вже не помилиться сьогодні,
А влучить точно в ціль, куди хотів
Аби людей щасливими зробити…
До світу милувались вони цвітом
Каштану, мов уперше у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
