Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
2026.10.07
19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
2026.10.07
18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
2026.10.07
15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
2026.10.07
14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
2026.10.07
11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про каштан
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про каштан
Сидять попід каштаном молодята.
Їм соловейко пісеньки співа.
І ніч своє вже скоро дожива,
А їм же, мабуть, рано уставати,
Але вони не можуть розійтись,
Бо ж знову аж до вечора чекати,
Щомиті на годинник позирати.
А день же, наче, гумовий якийсь.
І тягнеться, і тягнеться повільно.
Отож, розлуку трішки скоротять.
Ще трохи під каштаном посидять,
Подихають цим ароматом спільно.
І слів не треба, зрозуміло й так,
Усе, що тільки хочеться сказати.
Лише один одно́го обійняти
Й серця обоє битимуться в такт.
Аж тут він щось, неначе, пригадав
Від аромату і кохання п’яний:
- Ти чула, моя мила, про каштани,
Чому їх цвіт так дивно вигляда?
- Не чула, милий, розкажи мені.
- Було це кажуть у віках далеких,
Які ще пам’ятали древні греки,
Десь в тій,в далекій їхній стороні.
Амур, говорять, по ночах літав
Зі своїм луком й стрілами кохання.
І полював до самого світання.
Як кого бачив, то стрілу пускав.
А в темряві хіба що розбере.
Бува, у серце зовсім інше влучить
Й кохання буде молодяток мучить,
Так, що й життя, бувало, відбере.
Тож радості від того не було
Ні самому Амуру, а ні людям.
Кохання нерозділене у грудях
У багатьох з тих помилок жило.
І з того розбивалися серця
І ранили осколками Амура.
Тож він літав понад землею хмурий,
Пропав рум’янець із його лиця.
Якось Венера стрілася йому –
Матуся рідна: - Як діла? – питає
І головою скрушно так хитає,-
Погано виглядаєш ти… Чому?
Ну, він матусі все і розповів
Про нічку темну, стріли не по цілі,
Про тих, хто один одному не милі,
А він стрілою їх докупи звів.
Чи розлучив закоханих навіки.
Венера аж поплакала із ним.
І каже: - Поможу тобі я з тим,
Я ж знаю різних способів без ліку.
І, справді, десь горішків узяла,
Що на людські сердечка дуже схожі
(Де узяла – то все секрети божі)
Та по землі, по світу рознесла.
І виросли дерева гарні з них,
Високі та розложисті каштани.
І кожен раз, коли весна настане,
Листки незвичні на деревах тих,
Тримають канделябри на долонях,
Із білим цвітом. Відступає ніч.
Перед отими тисячами свіч.
Амур вже не помилиться сьогодні,
А влучить точно в ціль, куди хотів
Аби людей щасливими зробити…
До світу милувались вони цвітом
Каштану, мов уперше у житті.
Їм соловейко пісеньки співа.
І ніч своє вже скоро дожива,
А їм же, мабуть, рано уставати,
Але вони не можуть розійтись,
Бо ж знову аж до вечора чекати,
Щомиті на годинник позирати.
А день же, наче, гумовий якийсь.
І тягнеться, і тягнеться повільно.
Отож, розлуку трішки скоротять.
Ще трохи під каштаном посидять,
Подихають цим ароматом спільно.
І слів не треба, зрозуміло й так,
Усе, що тільки хочеться сказати.
Лише один одно́го обійняти
Й серця обоє битимуться в такт.
Аж тут він щось, неначе, пригадав
Від аромату і кохання п’яний:
- Ти чула, моя мила, про каштани,
Чому їх цвіт так дивно вигляда?
- Не чула, милий, розкажи мені.
- Було це кажуть у віках далеких,
Які ще пам’ятали древні греки,
Десь в тій,в далекій їхній стороні.
Амур, говорять, по ночах літав
Зі своїм луком й стрілами кохання.
І полював до самого світання.
Як кого бачив, то стрілу пускав.
А в темряві хіба що розбере.
Бува, у серце зовсім інше влучить
Й кохання буде молодяток мучить,
Так, що й життя, бувало, відбере.
Тож радості від того не було
Ні самому Амуру, а ні людям.
Кохання нерозділене у грудях
У багатьох з тих помилок жило.
І з того розбивалися серця
І ранили осколками Амура.
Тож він літав понад землею хмурий,
Пропав рум’янець із його лиця.
Якось Венера стрілася йому –
Матуся рідна: - Як діла? – питає
І головою скрушно так хитає,-
Погано виглядаєш ти… Чому?
Ну, він матусі все і розповів
Про нічку темну, стріли не по цілі,
Про тих, хто один одному не милі,
А він стрілою їх докупи звів.
Чи розлучив закоханих навіки.
Венера аж поплакала із ним.
І каже: - Поможу тобі я з тим,
Я ж знаю різних способів без ліку.
І, справді, десь горішків узяла,
Що на людські сердечка дуже схожі
(Де узяла – то все секрети божі)
Та по землі, по світу рознесла.
І виросли дерева гарні з них,
Високі та розложисті каштани.
І кожен раз, коли весна настане,
Листки незвичні на деревах тих,
Тримають канделябри на долонях,
Із білим цвітом. Відступає ніч.
Перед отими тисячами свіч.
Амур вже не помилиться сьогодні,
А влучить точно в ціль, куди хотів
Аби людей щасливими зробити…
До світу милувались вони цвітом
Каштану, мов уперше у житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
