В тіні кремезного розложистого дуба,
У час паркої пообідньої пори,
Могутній тур траву зелену зрідка скубав
Та поглядав на ремигаючих корів.
Вони, напасшись, у тіньку відпочивали,
Спокійно вклавшись попід дубом на траві.
Телята поряд, як навіжені брикали
Та гучно дуцались лобами. Тур повів
Очима далі вздовж глибокого байраку.
Чи небезпека не сховалась де бува.
Та для тривоги, наче жодної ознаки.
Шумлять дерева, колихається трава
Від ледве чутного спекотливого вітру,
Що часом з степу до байраку зазирав.
Шукав, мабуть, струмок чи річку щоб попити,
Бо, геть забігавшись, від спраги помирав.
Тур проводжав його півсонними очима
І знов схилявся, щоб вхопити жмут трави.
А сонце в небі, мов знущалося над ними,
Палило так, що не підняти голови.
Парке повітря і в тіні на сон хилило.
Та він не спить, він спокій стада стереже.
Весь час в напрузі його очі, його тіло
І роги, здатні розпанахать, як ножем.
Не підступися ворог хижий і підступний.
Той спокій вдаваний пощезне в одну мить
І зареве тут дуже грізно, очі втупить,
Вгребе копитом і на ворога помчить.