ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.02 01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.

Годинник цок-цок, та мені все одно,

хома дідим
2026.11.01 23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами

Ірина Вовк
2026.11.01 22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)


І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.


«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»

Євген Федчук
2026.11.01 22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х

Ігор Шоха
2026.11.01 17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.

Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора

Борис Костиря
2026.11.01 15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.

І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.

В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.

Юрій Гундарів
2026.11.01 13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!

Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.

Вячеслав Руденко
2026.11.01 12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!

Віктор Кучерук
2026.11.01 07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...

С М
2026.10.31 23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь

Є розповідь, один король

хома дідим
2026.10.31 23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому

Світлана Пирогова
2026.10.31 19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.

Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,

Ігор Терен
2026.10.31 19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:

Іван Потьомкін
2026.10.31 18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс

В Горова Леся
2026.10.31 15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:

Ніяковіють пізні хризантеми

Борис Костиря
2026.10.31 13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.

Мене викреслив світ з електр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Віталій Татленко
2026.10.28

Микола Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Остудник голий або Собаче мило
З бабусею пішли ми якось раз
В село сусіднє, «по́другу» провідать.
Вже осінь підбиралася до нас
Та сонце припікало по обіді.
Щоб не вдихати спечений асфальт,
Дорогою пішли ми польовою.
Неспішно. Я би сам туди й назад
Устиг би вже пройти. Бабуся ж мо́я
Не поспішала, видно, нікуди́.
Я біля неї ледве-ледве плівся.
Вивчав ретельно в пилюзі сліди
Та на поля навколишні дивився.
Дощу давно вже, видно, не було,
Гарячий пил аж обпікав підошви.
Мене на став скупатися тягло,
Щоб скинути цю з пилу й поту ношу.
Але ж бабусю кинути не міг.
Тож мовчки йшов, притишуючи кроки.
Рослину дивну раптом спостеріг,
Що вздовж дороги по обидва боки
Стелилася, мов килим чималий.
Чи то одна так буйно розрослася,
Чи то багато так сплелися в ній?
І без дощу, а, бач, як розляглася.
Зелено-сіра, з пилюги, мабуть.
Я аж присів, щоб краще роздивитись.
- Бабусю, як оцю рослину звуть,
Що так уміє по землі стелитись?
Бабуся зупинилася на мить.
Не роздивлялась, знала і без того,
Про що онучок взявся говорить.
- Не знаю, називають як у кого,
А ми собачим милом її звем…
- Собаче мило? Дивна назва досить.
Для мене це було зовсім нове,
Я щось подібне не чував ще досі.
- Чому назвали люди саме так?-
Я вивідати вирішив одразу.-
Я щось не бачу навкруги собак?
Чому ж така пристала тоді назва?
- Як хочеш знати, то я розповім.
Від бабці ще моєї пам’ятаю.
Було то, кажуть, у селі однім,
Жила сім’я бідняцька в хаті скраю.
Жили так бідно, що й не кожен день
Вдавалося їм голод заморити.
Чого багато – то дітей лишень,
Було в сім’ї. І хочуть їсти-пити.
Батьки у полі зранку до зорі.
Працюють і спини не розгинають.
А дітвора товчеться у дворі,
Бо ще ж мале – коли повиростає?!
Якось батьки уранці в поле йдуть,
А у дворі приблудний пес блукає.
Худий, давно уже не їв,мабуть,
Весь в реп’яхах…Та в очі зазирає,
Немов прохає: дайте хоч шматок.
А від самого аж смердить здалека.
Хотів прогнати, але діточок,
Якраз із хати винесла нелегка.
Побачили вони собаку ту,
Просити батька стали: хай лишиться.
- Від неї ж он смердить аж за версту!
- Нічого, тату, вимиєм в водиці.
- А годувати будете ви чим?
Самим же їсти не завжди буває.
- Якимсь шматком поділимось своїм…
В нас ні курей, а ні кота немає.
Хай хоч собака буде при дворі.
І нам самим лишатись веселіше.
Махнув рукою батько: та, беріть
І сам зітхнув при тому тяжко лише.
Тут саме мама винесла коржа
Аби на всю малечу розділити.
Руками поділила,без ножа
Та й роздала, мовляв, тримайте, діти.
Та лиш батьки із двору відійшли,
Малеча свій окраєць розділила
І всі собаці по шматку дали.
Собака в одну мить усе поїла
Та помахала радісно хвостом.
Весь день малеча у дворі гасала.
Собаку мити не зібравсь ніхто
Та і води у хаті було мало.
А до криниці ще малі іти…
Набігались та й полягали спати,
Не встигли з поля ще й батьки прийти.
Собака умостилась біля хати.
Раненько з хати вийшла дітвора –
Нема собаки, десь за ніч поділась.
І вже найменше сльози утира,
На ганку у одній сорочці всілось.
І в інших також сльози на очах,
За день вже звикли, що в дворі собака.
А тут лишивсь хіба один реп’ях.
Ну, хто б, скажіть, від того не заплакав.
Лише батьки із двору подались,
Пішла собаку дітвора шукати.
Усі гуртом через село пройшлись,
Людей зустрічних бралися питати.
Ніхто не бачив і ніхто не зна.
Утомлені, заплакані вертались.
Аж тут сестричка дивиться одна:
Якась собака на лужку качалась.
Вони туди – вона чи,може, ні…
Підбігли, ще здалеку - їхня, бачать.
Та шерсть немов виблискує на ній.
Й від неї запах зовсім не собачий.
А та все треться по якійсь траві,
Останній бруд із шерсті витирає.
Помітила, хвостом виля: привіт,
Як я, тепер вже краще виглядаю?
Трави нарвали діти та й пішли,
Прине́сли, щоби вдома показати…
І з нею люди митись почали
Й собачим милом стали називати.
Це нині в магазинах всього є:
І мила, і шампуні скільки хочеш.
А уяви: в дитинство ще моє
Не було чим промити, навіть очі.
У місті, навіть, що там вже в селі.
Тож користались – що природа да́ла.
Білизну, скажем, прали в попелі,
Собачим милом бруд свій відмивали.
І хімії ні грама не було.
Тому, можливо й здоровіші бу́ли…
Аж ось уже і «подруги» село,
Дорога непомітно промайнула.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-14 19:14:25
Переглядів сторінки твору 1048
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.01 22:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-06-15 12:04:10 ]
Я не годжуся Вам у діди, але розумію сумну розповідь бабусі, коли були ми хтозна в якій епосі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-06-15 19:16:42 ]
Про мило не скажу, а от перші шампуні в скляних пляшечках ще пам’ятаю. Не можу повірити, що я такий древній. Дякую.