Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Задоволено петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Задоволено петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Остудник голий або Собаче мило
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Остудник голий або Собаче мило
З бабусею пішли ми якось раз
В село сусіднє, «по́другу» провідать.
Вже осінь підбиралася до нас
Та сонце припікало по обіді.
Щоб не вдихати спечений асфальт,
Дорогою пішли ми польовою.
Неспішно. Я би сам туди й назад
Устиг би вже пройти. Бабуся ж мо́я
Не поспішала, видно, нікуди́.
Я біля неї ледве-ледве плівся.
Вивчав ретельно в пилюзі сліди
Та на поля навколишні дивився.
Дощу давно вже, видно, не було,
Гарячий пил аж обпікав підошви.
Мене на став скупатися тягло,
Щоб скинути цю з пилу й поту ношу.
Але ж бабусю кинути не міг.
Тож мовчки йшов, притишуючи кроки.
Рослину дивну раптом спостеріг,
Що вздовж дороги по обидва боки
Стелилася, мов килим чималий.
Чи то одна так буйно розрослася,
Чи то багато так сплелися в ній?
І без дощу, а, бач, як розляглася.
Зелено-сіра, з пилюги, мабуть.
Я аж присів, щоб краще роздивитись.
- Бабусю, як оцю рослину звуть,
Що так уміє по землі стелитись?
Бабуся зупинилася на мить.
Не роздивлялась, знала і без того,
Про що онучок взявся говорить.
- Не знаю, називають як у кого,
А ми собачим милом її звем…
- Собаче мило? Дивна назва досить.
Для мене це було зовсім нове,
Я щось подібне не чував ще досі.
- Чому назвали люди саме так?-
Я вивідати вирішив одразу.-
Я щось не бачу навкруги собак?
Чому ж така пристала тоді назва?
- Як хочеш знати, то я розповім.
Від бабці ще моєї пам’ятаю.
Було то, кажуть, у селі однім,
Жила сім’я бідняцька в хаті скраю.
Жили так бідно, що й не кожен день
Вдавалося їм голод заморити.
Чого багато – то дітей лишень,
Було в сім’ї. І хочуть їсти-пити.
Батьки у полі зранку до зорі.
Працюють і спини не розгинають.
А дітвора товчеться у дворі,
Бо ще ж мале – коли повиростає?!
Якось батьки уранці в поле йдуть,
А у дворі приблудний пес блукає.
Худий, давно уже не їв,мабуть,
Весь в реп’яхах…Та в очі зазирає,
Немов прохає: дайте хоч шматок.
А від самого аж смердить здалека.
Хотів прогнати, але діточок,
Якраз із хати винесла нелегка.
Побачили вони собаку ту,
Просити батька стали: хай лишиться.
- Від неї ж он смердить аж за версту!
- Нічого, тату, вимиєм в водиці.
- А годувати будете ви чим?
Самим же їсти не завжди буває.
- Якимсь шматком поділимось своїм…
В нас ні курей, а ні кота немає.
Хай хоч собака буде при дворі.
І нам самим лишатись веселіше.
Махнув рукою батько: та, беріть
І сам зітхнув при тому тяжко лише.
Тут саме мама винесла коржа
Аби на всю малечу розділити.
Руками поділила,без ножа
Та й роздала, мовляв, тримайте, діти.
Та лиш батьки із двору відійшли,
Малеча свій окраєць розділила
І всі собаці по шматку дали.
Собака в одну мить усе поїла
Та помахала радісно хвостом.
Весь день малеча у дворі гасала.
Собаку мити не зібравсь ніхто
Та і води у хаті було мало.
А до криниці ще малі іти…
Набігались та й полягали спати,
Не встигли з поля ще й батьки прийти.
Собака умостилась біля хати.
Раненько з хати вийшла дітвора –
Нема собаки, десь за ніч поділась.
І вже найменше сльози утира,
На ганку у одній сорочці всілось.
І в інших також сльози на очах,
За день вже звикли, що в дворі собака.
А тут лишивсь хіба один реп’ях.
Ну, хто б, скажіть, від того не заплакав.
Лише батьки із двору подались,
Пішла собаку дітвора шукати.
Усі гуртом через село пройшлись,
Людей зустрічних бралися питати.
Ніхто не бачив і ніхто не зна.
Утомлені, заплакані вертались.
Аж тут сестричка дивиться одна:
Якась собака на лужку качалась.
Вони туди – вона чи,може, ні…
Підбігли, ще здалеку - їхня, бачать.
Та шерсть немов виблискує на ній.
Й від неї запах зовсім не собачий.
А та все треться по якійсь траві,
Останній бруд із шерсті витирає.
Помітила, хвостом виля: привіт,
Як я, тепер вже краще виглядаю?
Трави нарвали діти та й пішли,
Прине́сли, щоби вдома показати…
І з нею люди митись почали
Й собачим милом стали називати.
Це нині в магазинах всього є:
І мила, і шампуні скільки хочеш.
А уяви: в дитинство ще моє
Не було чим промити, навіть очі.
У місті, навіть, що там вже в селі.
Тож користались – що природа да́ла.
Білизну, скажем, прали в попелі,
Собачим милом бруд свій відмивали.
І хімії ні грама не було.
Тому, можливо й здоровіші бу́ли…
Аж ось уже і «подруги» село,
Дорога непомітно промайнула.
В село сусіднє, «по́другу» провідать.
Вже осінь підбиралася до нас
Та сонце припікало по обіді.
Щоб не вдихати спечений асфальт,
Дорогою пішли ми польовою.
Неспішно. Я би сам туди й назад
Устиг би вже пройти. Бабуся ж мо́я
Не поспішала, видно, нікуди́.
Я біля неї ледве-ледве плівся.
Вивчав ретельно в пилюзі сліди
Та на поля навколишні дивився.
Дощу давно вже, видно, не було,
Гарячий пил аж обпікав підошви.
Мене на став скупатися тягло,
Щоб скинути цю з пилу й поту ношу.
Але ж бабусю кинути не міг.
Тож мовчки йшов, притишуючи кроки.
Рослину дивну раптом спостеріг,
Що вздовж дороги по обидва боки
Стелилася, мов килим чималий.
Чи то одна так буйно розрослася,
Чи то багато так сплелися в ній?
І без дощу, а, бач, як розляглася.
Зелено-сіра, з пилюги, мабуть.
Я аж присів, щоб краще роздивитись.
- Бабусю, як оцю рослину звуть,
Що так уміє по землі стелитись?
Бабуся зупинилася на мить.
Не роздивлялась, знала і без того,
Про що онучок взявся говорить.
- Не знаю, називають як у кого,
А ми собачим милом її звем…
- Собаче мило? Дивна назва досить.
Для мене це було зовсім нове,
Я щось подібне не чував ще досі.
- Чому назвали люди саме так?-
Я вивідати вирішив одразу.-
Я щось не бачу навкруги собак?
Чому ж така пристала тоді назва?
- Як хочеш знати, то я розповім.
Від бабці ще моєї пам’ятаю.
Було то, кажуть, у селі однім,
Жила сім’я бідняцька в хаті скраю.
Жили так бідно, що й не кожен день
Вдавалося їм голод заморити.
Чого багато – то дітей лишень,
Було в сім’ї. І хочуть їсти-пити.
Батьки у полі зранку до зорі.
Працюють і спини не розгинають.
А дітвора товчеться у дворі,
Бо ще ж мале – коли повиростає?!
Якось батьки уранці в поле йдуть,
А у дворі приблудний пес блукає.
Худий, давно уже не їв,мабуть,
Весь в реп’яхах…Та в очі зазирає,
Немов прохає: дайте хоч шматок.
А від самого аж смердить здалека.
Хотів прогнати, але діточок,
Якраз із хати винесла нелегка.
Побачили вони собаку ту,
Просити батька стали: хай лишиться.
- Від неї ж он смердить аж за версту!
- Нічого, тату, вимиєм в водиці.
- А годувати будете ви чим?
Самим же їсти не завжди буває.
- Якимсь шматком поділимось своїм…
В нас ні курей, а ні кота немає.
Хай хоч собака буде при дворі.
І нам самим лишатись веселіше.
Махнув рукою батько: та, беріть
І сам зітхнув при тому тяжко лише.
Тут саме мама винесла коржа
Аби на всю малечу розділити.
Руками поділила,без ножа
Та й роздала, мовляв, тримайте, діти.
Та лиш батьки із двору відійшли,
Малеча свій окраєць розділила
І всі собаці по шматку дали.
Собака в одну мить усе поїла
Та помахала радісно хвостом.
Весь день малеча у дворі гасала.
Собаку мити не зібравсь ніхто
Та і води у хаті було мало.
А до криниці ще малі іти…
Набігались та й полягали спати,
Не встигли з поля ще й батьки прийти.
Собака умостилась біля хати.
Раненько з хати вийшла дітвора –
Нема собаки, десь за ніч поділась.
І вже найменше сльози утира,
На ганку у одній сорочці всілось.
І в інших також сльози на очах,
За день вже звикли, що в дворі собака.
А тут лишивсь хіба один реп’ях.
Ну, хто б, скажіть, від того не заплакав.
Лише батьки із двору подались,
Пішла собаку дітвора шукати.
Усі гуртом через село пройшлись,
Людей зустрічних бралися питати.
Ніхто не бачив і ніхто не зна.
Утомлені, заплакані вертались.
Аж тут сестричка дивиться одна:
Якась собака на лужку качалась.
Вони туди – вона чи,може, ні…
Підбігли, ще здалеку - їхня, бачать.
Та шерсть немов виблискує на ній.
Й від неї запах зовсім не собачий.
А та все треться по якійсь траві,
Останній бруд із шерсті витирає.
Помітила, хвостом виля: привіт,
Як я, тепер вже краще виглядаю?
Трави нарвали діти та й пішли,
Прине́сли, щоби вдома показати…
І з нею люди митись почали
Й собачим милом стали називати.
Це нині в магазинах всього є:
І мила, і шампуні скільки хочеш.
А уяви: в дитинство ще моє
Не було чим промити, навіть очі.
У місті, навіть, що там вже в селі.
Тож користались – що природа да́ла.
Білизну, скажем, прали в попелі,
Собачим милом бруд свій відмивали.
І хімії ні грама не було.
Тому, можливо й здоровіші бу́ли…
Аж ось уже і «подруги» село,
Дорога непомітно промайнула.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
