ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,

Ілахім Поет
2024.04.22 07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг

Козак Дума
2024.04.22 07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.


Віктор Кучерук
2024.04.22 05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.

Артур Курдіновський
2024.04.21 22:16
МАГІСТРАЛ

Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Остудник голий або Собаче мило
З бабусею пішли ми якось раз
В село сусіднє, «по́другу» провідать.
Вже осінь підбиралася до нас
Та сонце припікало по обіді.
Щоб не вдихати спечений асфальт,
Дорогою пішли ми польовою.
Неспішно. Я би сам туди й назад
Устиг би вже пройти. Бабуся ж мо́я
Не поспішала, видно, нікуди́.
Я біля неї ледве-ледве плівся.
Вивчав ретельно в пилюзі сліди
Та на поля навколишні дивився.
Дощу давно вже, видно, не було,
Гарячий пил аж обпікав підошви.
Мене на став скупатися тягло,
Щоб скинути цю з пилу й поту ношу.
Але ж бабусю кинути не міг.
Тож мовчки йшов, притишуючи кроки.
Рослину дивну раптом спостеріг,
Що вздовж дороги по обидва боки
Стелилася, мов килим чималий.
Чи то одна так буйно розрослася,
Чи то багато так сплелися в ній?
І без дощу, а, бач, як розляглася.
Зелено-сіра, з пилюги, мабуть.
Я аж присів, щоб краще роздивитись.
- Бабусю, як оцю рослину звуть,
Що так уміє по землі стелитись?
Бабуся зупинилася на мить.
Не роздивлялась, знала і без того,
Про що онучок взявся говорить.
- Не знаю, називають як у кого,
А ми собачим милом її звем…
- Собаче мило? Дивна назва досить.
Для мене це було зовсім нове,
Я щось подібне не чував ще досі.
- Чому назвали люди саме так?-
Я вивідати вирішив одразу.-
Я щось не бачу навкруги собак?
Чому ж така пристала тоді назва?
- Як хочеш знати, то я розповім.
Від бабці ще моєї пам’ятаю.
Було то, кажуть, у селі однім,
Жила сім’я бідняцька в хаті скраю.
Жили так бідно, що й не кожен день
Вдавалося їм голод заморити.
Чого багато – то дітей лишень,
Було в сім’ї. І хочуть їсти-пити.
Батьки у полі зранку до зорі.
Працюють і спини не розгинають.
А дітвора товчеться у дворі,
Бо ще ж мале – коли повиростає?!
Якось батьки уранці в поле йдуть,
А у дворі приблудний пес блукає.
Худий, давно уже не їв,мабуть,
Весь в реп’яхах…Та в очі зазирає,
Немов прохає: дайте хоч шматок.
А від самого аж смердить здалека.
Хотів прогнати, але діточок,
Якраз із хати винесла нелегка.
Побачили вони собаку ту,
Просити батька стали: хай лишиться.
- Від неї ж он смердить аж за версту!
- Нічого, тату, вимиєм в водиці.
- А годувати будете ви чим?
Самим же їсти не завжди буває.
- Якимсь шматком поділимось своїм…
В нас ні курей, а ні кота немає.
Хай хоч собака буде при дворі.
І нам самим лишатись веселіше.
Махнув рукою батько: та, беріть
І сам зітхнув при тому тяжко лише.
Тут саме мама винесла коржа
Аби на всю малечу розділити.
Руками поділила,без ножа
Та й роздала, мовляв, тримайте, діти.
Та лиш батьки із двору відійшли,
Малеча свій окраєць розділила
І всі собаці по шматку дали.
Собака в одну мить усе поїла
Та помахала радісно хвостом.
Весь день малеча у дворі гасала.
Собаку мити не зібравсь ніхто
Та і води у хаті було мало.
А до криниці ще малі іти…
Набігались та й полягали спати,
Не встигли з поля ще й батьки прийти.
Собака умостилась біля хати.
Раненько з хати вийшла дітвора –
Нема собаки, десь за ніч поділась.
І вже найменше сльози утира,
На ганку у одній сорочці всілось.
І в інших також сльози на очах,
За день вже звикли, що в дворі собака.
А тут лишивсь хіба один реп’ях.
Ну, хто б, скажіть, від того не заплакав.
Лише батьки із двору подались,
Пішла собаку дітвора шукати.
Усі гуртом через село пройшлись,
Людей зустрічних бралися питати.
Ніхто не бачив і ніхто не зна.
Утомлені, заплакані вертались.
Аж тут сестричка дивиться одна:
Якась собака на лужку качалась.
Вони туди – вона чи,може, ні…
Підбігли, ще здалеку - їхня, бачать.
Та шерсть немов виблискує на ній.
Й від неї запах зовсім не собачий.
А та все треться по якійсь траві,
Останній бруд із шерсті витирає.
Помітила, хвостом виля: привіт,
Як я, тепер вже краще виглядаю?
Трави нарвали діти та й пішли,
Прине́сли, щоби вдома показати…
І з нею люди митись почали
Й собачим милом стали називати.
Це нині в магазинах всього є:
І мила, і шампуні скільки хочеш.
А уяви: в дитинство ще моє
Не було чим промити, навіть очі.
У місті, навіть, що там вже в селі.
Тож користались – що природа да́ла.
Білизну, скажем, прали в попелі,
Собачим милом бруд свій відмивали.
І хімії ні грама не було.
Тому, можливо й здоровіші бу́ли…
Аж ось уже і «подруги» село,
Дорога непомітно промайнула.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-14 19:14:25
Переглядів сторінки твору 733
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.913 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.04.21 14:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-06-15 12:04:10 ]
Я не годжуся Вам у діди, але розумію сумну розповідь бабусі, коли були ми хтозна в якій епосі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-06-15 19:16:42 ]
Про мило не скажу, а от перші шампуні в скляних пляшечках ще пам’ятаю. Не можу повірити, що я такий древній. Дякую.