На горі козаки вогонь розкладали.
А в долині круки турок доїдали.

Реготала вся Січ над їхнім султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм османам.

Усміхавсь отаман: «Хай ще посилає!
Видно, доля у них нещасна такая».

Засміявсь осавул: «Най нагострять шиї.
Бо макітру тоді ніхто не пришиє».

Сотник теж не мовчав: «Хай везе гареми.
Настругаю йому дарунків від мене!»

Реготала вся Січ над їхнім султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм османам.

На горі козаки кварти підіймали,
поминали усіх, кого поховали:

«Хай їм пухом земля та царські полушки…
Ще на шаблях у нас не присохла юшка!

Ми наш рід, наш нарід стережем щоднини,
щоб завжди в Україні була – Україна!

Краще всі як один вмремо по-отецьки,
ніж почнем, як яничари, мовить по-турецьки.

Поки ми ще живі, наш рід не зів’яне!
Вип’єм, браття, -таки за батька Богдана!»

Струсонулась гора, м’ята гопаками,
мов Христос до Дніпра діставав руками.

А за тим на ставах вороних купали.
І ще довго луна грала над степами.

Реготала вся Січ над отим султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм османам.

На горі козаки вогонь розкладали.
А в долині круки турок доїдали…

26 листопада 1989 р., Київ

Вірш поета покладено на музику композитором Володимиром Чернявським:
збірка пісень «Журавлиная криниця», стор. 22–24
https://dlib.kiev.ua/items/show/799
https://mala.storinka.org/лірико-патріотичні-пісні-композитора-володимира-чернявського-на-слова-сергія-губерначука.html