Свої бувають гірші ворогів,
Бо їм же ще вислужуватись треба,
Доводити, що є у них потреба,
Щоб пан, бува, прогнати не велів.
В запалі забували звідки родом,
Товкли своїх, топтались по своїм,
Чуже свого було рідніше їм,
А свій народ, немов не був народом.
Був в роки громадянської війни
«Герой» народний, захисник Вкраїни
Відомим «батьком», непутящим сином
Боженко. Хоч дожив до сивини
Та українцем стати не спромігся,
Усе тулився до більшовиків
І за Расєю кров невинну лив
Своїх братів. Добряче-таки впрігся
У їхній той комуністичний віз.
І, будучи у Дубно комендантом
Та повноважень маючи багато
Сам, тим не менше, аж зі шкіри ліз
Аби свою «расєйськість» показати.
Прийшли актори дозволу просить
Театр український відродить,
«На Гончарівці сватання» зіграти.
Він не дозволив українське слово,
«Заборонити» - чітко написав
І далі для роз’яснення додав:
«Бо то є контрреволюційна мова».