Контракт Якова
Ніяка погода не вплине на обстановку в домі Якова так, як впливає на
неї помираюча Матір за стіною. Лікар, що раніше приходив раз на тиждень
та, не роззуваючись, виписував рецепт в коридорі, не з’являвся більше.
Яків не звинувачував медицину, бо є випадки, і він був впевнений, що лікарі
також це знають, коли муки смерті необхідні для того, щоб смерть
усвідомити. Хіба рідко буває так, що людина навіть перед лицем кінця, в
кінець не вірить, не бажаючи помирати, не в змозі жити.
Меблі його кімнати так само як і все, що було в домі, пропахли дезефектом з
легкими нотами гниття, особливо м’яка оббивка дверей, за якими лежить
хвора. Він давно не бачив її обличчя, але пам’ятав, що все почалося з нього,
губи облетіли, наче перші пелюстки троянд, а на їх місці почали цвісти інші
квіти, сік котрих був гноєм, тоді з’явився запах.
А запах, що був сумішшю спирту, хлору та бозна чого ще додався згодом,
коли Яків почав обробляти ним двері, за якими він замкнув Матір, що лягла в
ліжко, чекаючи лікаря.
З лікарем вона не говорила, лише, можливо, чула, як син описує її стан та
наполягає на її спокої. Ось він шарудить рецептом в кишені, зачиняє двері та
починає обробляти свої руки, обличчя та підлогу, не промовляючи ні слова -
так було.
Яків більше не чув стогонів за дверима і ця тиша лякала невідомістю. Єдине,
що він знав точно – смерть вже була тут, але обіцяла прийти ще раз, тоді
двері відчиняться самі і вона, несучи на руках випростану душу, покине його
дім, даруючи спокій тому, хто прагне спокою.
Він знав це точно, а коли сумніви не давали йому спати вночі, він кидав
червоними очима на стіл, де в темряві лежав листок з написаним від руки
текстом:
«Я, що народився в цьому домі, що названий Яковом в день, коли вітер
носить павутину та пух, що бачив, як Смерть цілує Матір мою, присягаю

дочекатись, коли Смерть знову ступить на поріг та прибере обіцяне їй не
мною, але правом вищого, незбагненного для людини закону».
А далі чорнила були розмиті, хоча придивившись можна було
розібрати:
«Я, що вийшла з Харонового проливу, що вічно ходжу долинами тіней, що
прибираю до рук своїх душі тих, хто обіцяний мені вищим законом, що
незбагненний всякій людській істоті, присягаю забрати разом з духом Матері
Якова, що народився в домі цьому, його страх пережитого та печаль від
втрати, котру я заподіяла йому, позначивши рідну йому істоту своїм
дотиком».
Контракт – сума стражденних, безкінечних днів був чи не єдиним
доказом того, що у всьому, чому належить статись, Яків на стороні вищих
сил, котрі повелівають ним, обіцяючи у відповідь. Мабуть тому страх
висипався на голову Якова як попіл, коли він випадково пролив на стіл засіб
на основі спирту та хлору, котрим обробляв підлогу, тіло та меблі, борячись з
запахом тління, що йшов від зачинених дверей. Мабуть тому, коли двері
відчинились, серце Якова, що сидів за столом та ловив букви, що
розтікаються, минаючи його пальці, пропустило удар, потім ще один, а
дихання зупинилось, бо Смерть прийшла за ним, простягаючи свою руку в
темряві.
А чи міг би хтось з живих людей дізнатись правду, що не розповіла мертва
матір, котра давно затихла за дверима? Звісно, що міг би, адже вона жила у
тому ж домі, по тій ж вулиці і була жива.
2020