Їх всього лише триста лишилось
Проти перського війська всього.
Грецьке військо з відвагою билось,
Але хтось-таки зрадив його.
Леонід зрозумів небезпеку,
Ледве звістку про зраду дістав
І, поки іще перси далеко,
Греків із Фермопіл відіслав.
Нащо гинути війську даремно,
Фермопіл не утримати їм.
Тож, хай Греція знає напевно:
В небезпеці тепер кожен дім.
На вагу буде золота кожен,
Хто уміє тримати списа.
Може хтось саме з них допоможе,
Хоч цього ще не знає і сам.
Тож він їх відпустив з легким серцем,
Залишив лиш спартанців своїх,
Щоб вони у смертельному герці
Прикривали відхід тих усіх.
Може б, він і спартанців відправив
З ними також і сам відступив,
А в бою повернув свою славу,
Не один би ще подвиг вчинив.
Та вони всі спартанці, одначе,
І не вміють вони відступать.
Вдома хай на щитах їх побачать,
Ніж з щитами вони прибіжать.
Грецьке військо сховалось за обрій
Та і персів недовго чекать.
Леонід своє військо хоробре
У фалангу почав шикувать.
Всі високі, стрункі та красиві,
Смерть усіх неминуча чека,
Але в кожному спокій і сила
І в бою не здригнеться рука.
Леонід удивлявся в обличчя
Цих безвусих іще юнаків,
Ні в одному не бачив він відчай,
Може хтось лише пополотнів.
Всі рішучі були і спокійні,
Наче смерть та чека не на них.
Так, їм можна довірити спину,
Жаль, що їх всього триста таких.
За їх спинами сходило сонце
Вже востаннє, мабуть, у житті.
Защеміло цареві у боці.
Не за себе. За душі оті.
Та він знав: Батьківщини не стане,
Як життя тепер урятувать.
Хай же Ксеркс ненависний погляне,
Як спартанці уміють вмирать.
Сонце пагорб лише освітило,
Як полізло із темних долин
Перське військо – за силою сила.
Що ж – настала хвилина. І він
Взяв списа і устиг ще сказати
Із рішучістю в темних очах:
«Ми помрем, як не будем вмирати!»
І безсмертний той бій розпочавсь.