ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Кохання
Дехто скаже, що кохання - це не тема для серйозного прозаїка або поета. А я кажу,- помиляєтеся, шановні. Бо почуття до жінки, яку любиш , – це божественний дар, який дарований небом. І справа навіть не у гормонах, не в звичці, яка зобов’язує приходити і цьомати свою пасію в щічку після роботи. Мужик або розуміє, що жінка - це альфа і омега його життя, або плекає ерзац цієї прописної істини. І залишається самотнім.
Хочете пояснень? Гаразд. Он, кум нажлуктився пива і дивиться футбол по телевізору. А в цей час, тихо, без галасу, його втомлена дружина смажить на плиті котлети. Може й не стояла б, але ж діти не можуть щодня їсти одну картоплю. Треба і кабачків, і помідорів, і фруктів, і кунделиків різних.
А вгодований кабан, тим часом, хекає в ліжку перегаром та лається, що улюблена команда пропустила гол у власні ворота.
А коли трансляція закінчилася, гукає:
- Жінко-о-о! Дай чогось попоїсти! Я голодний як звір.
Потім сідає за комп'ютера і починає писати вірші про кохання. Та ловко так, що у необізнаного читача аж сльози бігтимуть ручаями. Ось такі, наприклад:
«Ти - моя зірка небесна,
Ти моя доля і щастя.
Лиш біля тебе воскрес я,
Випив кохання причастя».
Ну і так далі, в такому ж дусі.
Кохана ж тим часом наварила їсти, підсунула тарілки з їдлом під носа судженому і пішла збирати брудну білизну для прання.
- Зачекай,- гукає поет-лірик.- Давай тобі вірш про кохання прочитаю. Це про тебе.
- Читай, мені приємно,- одказує жінка і починає складати до пральної машини чоловіковий одяг.
- Ні, ти сядь навпроти і уважно слухай, а не бігай по хаті з брудними шмотками. Це непоштиво. Я ж, усе ж таки, про святе читатиму - про любов.
А як такому лобуряці поясниш, що тут не про кохану, а про нього самого? «Моя зірка» - не твоя, «моя доля» - не твоя, «воскрес я», а не дружина, «випив причастя» - а не випила».
Я, я, я - скрізь одне я. Погодьтеся - який потворний цей займенник. Але як точно передає внутрішню сутність людини. І якість її творчості.
- Ну як, подобається? - питає її чоловік після прочитання.
Втомлена кохана згідливо хитає головою, аби не розпалювати вогнище непотрібної сварки. Бо чоловік спесивий, спалахує, мов сірник, коли йому хтось зробить зауваження, що його творчість, м’яко кажучи, не дуже. Такий собі солоденький пиріжок, довго їсти не можна, назад лізе.
А у вас, шановні читачі, є такі знайомці? Особливо серед ліриків? Га? Не чую?
А ось ще один ас пейзажних натюрмортів. Теж мій хороший знайомець. І теж любить солодке.
«Береза плаче на моїм плечі
І пестить серце втомлене і душу,
Та шепче: « О, поете, відпочинь!
Ти від життя цього втомився дуже».
Безсумнівно втомився. Ще й як. Цілий день бринькав на гітарі, підбираючи потрібні ноти для слізних опусів, трохи поспав, почесав пупа, сходив за ковбасою і знову всівся за віршування та бринькання. Мало того, що музика ходить по колу як коза біля капусти (субдомінанта-домінанта-тоніка), мало того, що тональність мі мінор довела до сказу навіть сусідського глухого бультер'єра, який від горя став підвивати той невибагливий мотивчик за стіною, так ще й у жінки голова розболілася не на жарт. Таке психодилічне кодування негативом у рідному обійсті заставить навіть бетонні стіни покритися пліснявою і тріщинами від розпачу.
Особливо поет налягає на серце і душу. Жодного вірша без цих сакральних слів немає. Ну і без сліз, самі розумієте. Нині це сама потужна зброя у правицях віршувальників. Б'є читачів наповал. А ще - прямі порівняння: наче, неначе, мовби, немовби, ніби, буцімто, начебто, гейби, нібито. Оце вже зброя масового знищення!
Сказав сусідові, що прості прямі порівняння в поезії - це дно. Так віршують першокласники. І що ви думаєте? Кинувся виясняти істину з кулаками. Навіть гризнув за носа від обурення. Колись покажу, де його зуби вгрузли в мого шнобеля, там досі місце укусу не заживає.
Але ж є куди більш цікавіші художні засоби! Гіпербола, літога, метафора, алегорія, іронія, метонімія, риторичні фігури, рефрени, антитеза, асонанси, інвективи, панегірики, оксиморони, паралелізми, інверсії. Хоча з інверсіями теж у товариша не дуже ловко виходить. Якісь вони неприродні, наче штани навиворіт.
І його дружина теж як наймичка в хаті - тільки встигає тарілки під носа підсовувати та кавалки прибирати. Навіть не знаю, чи любить він її, бо постійно бачу не з нею, а з гламурними молодицями. Теж поетесами, мабуть.
А я зранку, доки кохана спить - збігав на город, наскуб моркви, цибулі, накопав молодої бульби, висмикнув капустину і прожогом до хати. Став до плити - і давай куховарити.
Яку страву найбільше уподобує кохана? Український борщ. Не отой потворний кандьор, який подають у розрекламованих столичних закладах харчування, а справжній, наваристий, на курячому чи телячому бульйоні, зі шкварками та зеленню. Єдиний інгредієнт, який вона не переносить - квасолю. Тому з цим треба бути обережним: якщо побачить хоч один біб - їсти не буде. Тому для мене це табу. Більш того - справжній український борщ готується не на плиті, а в печі. Тому з вечора заніс до хати пару мішків дрівцят і склав у потрібномі місці. Навіть до печі напхав, аби уранці не гриміти поліняками та не розбутити мою дорогу симпатію.
Друга страва – гречана каша. Але непроста. Потрібно зробити соковиту підливку зі смажених шматочків сома, моркви, цибульки та болгарського перцю. А де того сома взяти? Правильно - наловити. Тому ще звечора змотався на річку з вудками і виважив трьох вусатих красенів, почистив, посолив, порізав шматочками, обмазав майонезом та кунжутною олією, і поклав до холодильника насмоктуватися ароматом.
А до чаю готую еклери за спецрецептом. Паралельно з куховарством пишу вірш про кохання. Без цього десерту настрій лади псується миттєво. Самі, мабуть, знаєте. Бо прошепотіти любовний вірш коханій у ліжку, де описати її як найніжнішу та найкоштовнішу річ на світі - це означає потішити богиню. Вона потім до вечора буди ходити як причмелена, оглушена увагою власного чоловіка та його сердечними почуттями. Можна потім з нею разом купатися у ванні - ніколи не прожене. Навіть спинку помити дасть.
Тільки кохана кліпнула очима, потягнулася, мов кіт на осонні - а я вже тацю з паруючими стравами на стіл ставлю, і поближче до ліжка його підсовую, аби далеко не ходити.
- М-м-м-м!- вигукнула персиста сирена. - А ну дай ложку!
Чом не дати? Я навіть серветку їй заправив під нічну сорочку, аби не забруднилася.
Ох, як ж вона мелодійно шкряботіла тією ложкою по дну тарілки, з яким апетитом жувала! Аж у мене слинка побігла. Але тримаюся, стою поруч як вихований офіціант та міняю страви.
Нарешті борщ у пузі, смажені соми також, еклери не встигнули й пискнути, аже мандрують стравоходом. А тепер десерт.
_ Кохана моя! Вірш написався. Про любов. Наче.
- Ой, як приємно! Ану лягай поруч зі мною в ліжко і читай. Але гарно, ніжно…
Поклав їй на груди свою голову, читаю:

Бережи
Поклон одважую поштиво,
Цілую любій кисть руки.
Ця жінка - квітка! Справжнє диво!
Юначих мрій вогонь жаркий.

Блищить затемнене свічадо,
На таці келишок з вином.
Розв'язаний на платті бантик
Скрутився біля ніг в'юном.

А ложе застеляє плахта,
На ній - вусатий кіт-Баюн.
А яблук стиглих груденята
Заворушились у раю.

Схиливсь над небом. Лона абрис
Спиняє подих, зорі, час.
І де б не був - туди вертаюсь
Тантричний танцювати вальс.

Опісля бурі - спокій, тиша,
Ерот крутнув козацький вус.
Вгортаю жінку в радість ніжно,
Зітхає щастям наш союз.

Цей світ прекрасний і казковий!
Кохана - тільки бережи
Фантасмагорію любові
В чарунках власної душі.

А ви, шановне чоловіцтво,- так само тішите свої дружин? Чи гримаєте, що шкарпетки невипрані, а в хаті неприбрано? Якщо неприбрано - беріть і метіть самі. Якщо шкарпетки брудні - періть самі. І їсти варіть також самі. Бо жінка створена не для плити чи мітли, а для того, аби про неї дбали та тішили.
Чи не так?

26.08.2020р.




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-26 04:46:54
Переглядів сторінки твору 1999
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.942 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.283 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.11.11 17:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-08-26 22:22:55 ]
То нащо взагалі тоді жінка? Дірка для продовження роду? Може і родить дітей за неї навчимося? Щоб була повна підкаблучність чоловіка жінці?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-08-27 03:03:37 ]
Це просте питання, друже. Жінка існує не для того, аби боротися з нею усе життя за першість у сім'ї. Вона - берегиня роду, її основа. А чоловік - це його слуга та оборонець. Не хазяїн, не барин, не начальник. Чи добре жінці біля чоловікаа, коли він дбає про свої потреби та спалює свою половину ревністю? Мабуть, ні. Коли потреби жінки ставиш вище своїх - оце, мабуть, і є любов. А вона ставить потреби чоловіка вище своїх. Десь так.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-08-27 10:52:39 ]
До чого тут ревнощі? Про це у творі нічого немає. Пиши так, щоб видно було, що існує рівність і взаємоповага. Бо твоя ЛГероїня почиває на лаврах кохання, а твій ЛірГерой перед нею як у Шевченка: і задком і передком перед паном Хведірком. Тільки тут перед панею. Підкаблучник, та ще й добровільний. А вона тільки й знає, що користається з його кохання.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-08-27 08:56:02 ]
У родинімповинна бути взаємність насамперед і не важливо хто кому догоджає більше. У кого є аільний час той готує чи робитт хатню роботу. Не буде ж чоловік чекати щоб дружина підмела, якщо розбив чашку, а аізьме віника до рук. Так само і жінка. Якщо хтось один їздить на комусь постійно то це вже біда. Взаємна повага,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-08-27 10:12:04 ]
Саме так. Їздить на шиї, шпиняє за негаразди. А ще дико ревнує та влаштовує скандали це все ознаки зіпсутої дитини. А справжній чоловік - підхопить жінку на руки і понесе в рай піднебесній.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-08-28 00:10:16 ]
Олександре, я вважаю, що пара повинна старатися один для одного. Так чоловік повинен любити жінку, але і жінка навзаєм повинна цінувати чоловіка і нічого страшного, якщо вона йому наварить борщу, чи випрасує сорочку. Ніхто не повинен давліти у родині. Є жінки деспоти, які хочуть, щоб чоловік їм все робив, бо вони королеви. Любов це взаємність, коли ніхто не рахує скільки хто для кого зробив. Ярослав має рацію у тому, що нікого не потоібно обожествляти і навіть жінку, бо це насамперед їй зашкодить. Виховає у ній егоїстичну натуру, яка перетвориться на стару із казки про золоту рибку.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-09-02 05:37:25 ]
Нє. Ярослав не має рації. жінку потрібно обожествляти. Працювати заради неї, думати про її потреби, перейматися її проблемами. А свої засунути глибоко-глибоко. Взаємність без самопожертви як правило швидко помирає, бо любовя - це не солодкі зітхання в обіймах коханої, а важка щоденна праця. Невдячна і безоплатна.