Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Святий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Святий
У гридниці князя Володимира переполох. Він і так був завжди, наче вовкулака: ні з того, ні з сього міг угатити пудовим кулаком у груди рабині, яка прибирала на столі наїдки та питво після нічної пиятики з близькими гриднями.
Це ж треба! - рідний брат Ярополк охрестився у католицькому храмі! А я ж минулого року привіз із Херсонеса до Києва у спеціальній раці голову четвертого Папи Римського Климента Першого. І тіло його учня Фіва також. Назвав ім’ям цього папи аж чотири села - Климентове, Климентовичі, Клементіївка, Климани. Хотів бути першим!
Гаразд, брате. Буде тобі потеруха! Випер мене з Києва, випер з Новгорода. Ти думаєш, я тобі таке прощу? Ніколи!
973 року Ярополк приїхав до імператора Оттона шукати союзу , оскільки мав напружені стосунки з Візантією. Та й братня міжусобиця висотувала всі сили. 977 року переміг брата Олега, який штурмував стольний град Вручию, душив місцеве повстання. А вже 979 року приймав у Києві послів Папи Римського.
Ну, що ж, є вірні люди, є досвідчені зарізяки. Годі терпіти твоє панування. Планував захоплення влади довго, але скрупульозно. І як тільки Ярополк відійшов з військом від Роденя - заманив його на персональну зустріч.
Мої гридні все зробили гарно. Обидва стануть сотниками. Ну, і воєвода Блуд, який зрадив свого князя, теж в накладі не залишиться. А жінку Ярополка беру в наложниці. Народить мені сина, або й п’ятьох, там побачимо, чи витримає.
Таки витримала! От молодець! Підростає байстрючатко - син Святополк!
Три роки пролетіли як один день. Боровся, купував, бився, труїв, душив, відтинав голови і торгувався. Постійно і з усіма. Це - основна роль влади.
І негайно треба щось робити з вірою. Я хоч і язичник, маю гарем з кількасот молодюсіньких дівчаток, але в міждержавній політиці язичництво - собачий хвіст. Воно нелигітимне. Дивляться як на варварів. Кожна держава має право оголосити війну, повбивати усіх жителів і ніхто не скаже ні слова. Це вважають нормою.
Іслам відпадає. Стосунки зі Сходом хоч і гарні, але занадто витратні: далеко їздити. Чорт з ними.
Юдаїзм майже убив мій батько Святослав, розгромивши Хозарський каганат, отже зі слабаками зв'язуватися не варто.
Польський князь Мєшко нерівно дихає на Червону Русь, яку я захопив 981 року, відгризши шмат Моравського князівства – Холм та Перемишль. Я б ці землі втратив, але польський колега був так зайнятий своїми внутрішніми проблемами, що вирішив плюнути на шмат цієї території, аби тільки втримати владу всередині країни. І цей вилупок має аж занадто гарні стосунки з Тевтонами: якщо покличе їх допомогти - прийдуть і допоможуть. І зроблять з Києва купу гною. Поганий варіант. Та й Рим поставить умовою навернення до християнства - повернення Моравії законним власникав. В дупу Мєшка. Нічого не віддам.
- Агов, брати мої! Потрібна порада! Яку віру прийняти? Га?
Піднявся Олаф Трюггвасон - друг Володимира, зарізяка з дуже сумнівним минулим.
- Княже! Йди до Константинополя, не прогадаєш.
А як іти, якщо впливу мало?
Здійснив похід на Крим, віддяпав Корсунь, поставив там свого тисяцького. А перед цим завоював в'ятичів, ятв'ягів, радимичів, білих хорватів. Рвав зубами поляків, вірменів, булгар та печенігів. І дав шість тисяч війська імператору Василію на війну з Вардою Фокою.
Ну, а потім вже написав листа в Константинополь. І шо ви думаєте? Не відмовили! Хоча спробували спочатку отруїти. Імператор Василій Другий ледь не обпудився, коли дізнався, що спроба вбивства не вдалася, думав, що я піду за цю підлу витівку війною. В союзі з норманами. А імператор нині слабий, бо узурпатор Варда Фока з нього стружку знімає. І невідомо – чи не покотиться завтра голова самого імператора східцями храму Святої Софії.
Я б так і зробив, пішов би спочатку на Болгарію та загамав її з потрохами, хоча там князь Борис уже вводить християнство у ранг державної релігії. І Трансільванією не погребував би. Чом би й ні! Але знову підказав Олаф Трюгвассон:
- Ніякої війни! Це - майбутні союзники. Кажи - давайте за дружину царівну Анну Палеолог.
От голова! Рано чи пізно стане святим! Чесно кажу! (до речі – Олаф Трюггвасон через десятиліття став володарем Норвегії, а згодом християнська церква його оголосила святим).
Правда з християнізацією в Києві якось не дуже добре вийшло. Як скотив у Дніпро бовванів Дажбога та Сварга - піднявся гвалт. Довелося вирізати майже сорок відсотків населення столиці. А волхви прокляли Русь на тисячу років за зраду віри. От дурні! Я ж добро роблю!
Прикро, але гарем довелося розпустити, але не з причини моєї набожності: заразу підхопив. І таку, що прутень став підгнивати, а чоловіча снага зникла, мов ранковий туман. Тож довелося зосередитися на державній політиці. А гарем розібрали гридні. Сотник Микола забрав двісті дівиць, воєвода - ще двісті, ну а решта сама розбрелася - хто куди.
А бастрючатко моє - Святополк, щось занадто грізно на мене блимає, наче вовченя. Ох, чує моє серце - доведеться його колись зарізати. Ну, то таке, справи буденні, родинні. Головне, що рано чи пізно і я стану святим. Наче.
08.09.2020р.
Це ж треба! - рідний брат Ярополк охрестився у католицькому храмі! А я ж минулого року привіз із Херсонеса до Києва у спеціальній раці голову четвертого Папи Римського Климента Першого. І тіло його учня Фіва також. Назвав ім’ям цього папи аж чотири села - Климентове, Климентовичі, Клементіївка, Климани. Хотів бути першим!
Гаразд, брате. Буде тобі потеруха! Випер мене з Києва, випер з Новгорода. Ти думаєш, я тобі таке прощу? Ніколи!
973 року Ярополк приїхав до імператора Оттона шукати союзу , оскільки мав напружені стосунки з Візантією. Та й братня міжусобиця висотувала всі сили. 977 року переміг брата Олега, який штурмував стольний град Вручию, душив місцеве повстання. А вже 979 року приймав у Києві послів Папи Римського.
Ну, що ж, є вірні люди, є досвідчені зарізяки. Годі терпіти твоє панування. Планував захоплення влади довго, але скрупульозно. І як тільки Ярополк відійшов з військом від Роденя - заманив його на персональну зустріч.
Мої гридні все зробили гарно. Обидва стануть сотниками. Ну, і воєвода Блуд, який зрадив свого князя, теж в накладі не залишиться. А жінку Ярополка беру в наложниці. Народить мені сина, або й п’ятьох, там побачимо, чи витримає.
Таки витримала! От молодець! Підростає байстрючатко - син Святополк!
Три роки пролетіли як один день. Боровся, купував, бився, труїв, душив, відтинав голови і торгувався. Постійно і з усіма. Це - основна роль влади.
І негайно треба щось робити з вірою. Я хоч і язичник, маю гарем з кількасот молодюсіньких дівчаток, але в міждержавній політиці язичництво - собачий хвіст. Воно нелигітимне. Дивляться як на варварів. Кожна держава має право оголосити війну, повбивати усіх жителів і ніхто не скаже ні слова. Це вважають нормою.
Іслам відпадає. Стосунки зі Сходом хоч і гарні, але занадто витратні: далеко їздити. Чорт з ними.
Юдаїзм майже убив мій батько Святослав, розгромивши Хозарський каганат, отже зі слабаками зв'язуватися не варто.
Польський князь Мєшко нерівно дихає на Червону Русь, яку я захопив 981 року, відгризши шмат Моравського князівства – Холм та Перемишль. Я б ці землі втратив, але польський колега був так зайнятий своїми внутрішніми проблемами, що вирішив плюнути на шмат цієї території, аби тільки втримати владу всередині країни. І цей вилупок має аж занадто гарні стосунки з Тевтонами: якщо покличе їх допомогти - прийдуть і допоможуть. І зроблять з Києва купу гною. Поганий варіант. Та й Рим поставить умовою навернення до християнства - повернення Моравії законним власникав. В дупу Мєшка. Нічого не віддам.
- Агов, брати мої! Потрібна порада! Яку віру прийняти? Га?
Піднявся Олаф Трюггвасон - друг Володимира, зарізяка з дуже сумнівним минулим.
- Княже! Йди до Константинополя, не прогадаєш.
А як іти, якщо впливу мало?
Здійснив похід на Крим, віддяпав Корсунь, поставив там свого тисяцького. А перед цим завоював в'ятичів, ятв'ягів, радимичів, білих хорватів. Рвав зубами поляків, вірменів, булгар та печенігів. І дав шість тисяч війська імператору Василію на війну з Вардою Фокою.
Ну, а потім вже написав листа в Константинополь. І шо ви думаєте? Не відмовили! Хоча спробували спочатку отруїти. Імператор Василій Другий ледь не обпудився, коли дізнався, що спроба вбивства не вдалася, думав, що я піду за цю підлу витівку війною. В союзі з норманами. А імператор нині слабий, бо узурпатор Варда Фока з нього стружку знімає. І невідомо – чи не покотиться завтра голова самого імператора східцями храму Святої Софії.
Я б так і зробив, пішов би спочатку на Болгарію та загамав її з потрохами, хоча там князь Борис уже вводить християнство у ранг державної релігії. І Трансільванією не погребував би. Чом би й ні! Але знову підказав Олаф Трюгвассон:
- Ніякої війни! Це - майбутні союзники. Кажи - давайте за дружину царівну Анну Палеолог.
От голова! Рано чи пізно стане святим! Чесно кажу! (до речі – Олаф Трюггвасон через десятиліття став володарем Норвегії, а згодом християнська церква його оголосила святим).
Правда з християнізацією в Києві якось не дуже добре вийшло. Як скотив у Дніпро бовванів Дажбога та Сварга - піднявся гвалт. Довелося вирізати майже сорок відсотків населення столиці. А волхви прокляли Русь на тисячу років за зраду віри. От дурні! Я ж добро роблю!
Прикро, але гарем довелося розпустити, але не з причини моєї набожності: заразу підхопив. І таку, що прутень став підгнивати, а чоловіча снага зникла, мов ранковий туман. Тож довелося зосередитися на державній політиці. А гарем розібрали гридні. Сотник Микола забрав двісті дівиць, воєвода - ще двісті, ну а решта сама розбрелася - хто куди.
А бастрючатко моє - Святополк, щось занадто грізно на мене блимає, наче вовченя. Ох, чує моє серце - доведеться його колись зарізати. Ну, то таке, справи буденні, родинні. Головне, що рано чи пізно і я стану святим. Наче.
08.09.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
