То не грім, не буйний вітер
У степу гуде:
Славний гетьман Сагайдачний
Козаків веде.
На Москву, Хотин чи Варну,
Все одно куди,
Бо закликали козаки:
«Гетьмане, веди!»
Славне військо запорозьке
Ворога шука,
Бо сидіти, склавши руки,
Не для козака.
Ворогів же у коза́ків,
Як в степу трави:
Турки, москалі та ляхи,
Море татарви.
І усім їм Січ козацька
Як більмо в очах,
Від одної лише згадки
Пробирає страх.
З тих часів роки промчали
Та пройшли віки.
Де поділася та слава?
Де ті козаки?
Кров, немовби, й не козацька
В нас тепер тече,
Рана підлая кодацька
В серці не пече
Розлітаємось ясиром
По чужих краях.
Все чіпляємось за сильних,
Як отой реп’ях.
Де ті славні сагайдачні?
Щось нема ніде.
Кожен дума лиш про себе,
Як в гетьма́ни йде.
Може вся козацька слава
Просто казочки?
Чи не наші були предки
Славні козаки?
Чи не час вже нам згадати
Хто ми є такі,
Повернути в Україну
Славу козаків?