Як Сірко з козацьким військом з Криму повертав
Після того, як у гостях в хана побував.
Відомстив за його спробу зруйнувати Січ.
Ледве встиг з Бахчисарая той податись пріч.
А коли догнав хан його коло Сиваша,
Дав добрячого татарам Сірко одкоша.
Утікало ханське військо, попереду хан.
Вмів добряче проучити Сірко басурман.
І тепер на Україну ідуть козаки,
Луна: «Слава отаману за похід легкий!»
На возах добра чимало козаки везуть
Ще й ясиру кілька тисяч за возами йдуть.
І своїх сім тисяч бранців з Криму поверта.
Аж Сірко конем літає, хоч і у літах.
Ой, літає Сірко полем, радісно йому:
Що невольників поменше стало у Криму.
Та не бачить у всіх бранців радість на лиці
- Що ж не радісні, дівчата й хлопці-молодці?
- А не радісні ми, пане, бо ти не спитав,
Чи бажаєм, щоб з неволі ти нас визволяв.
Хтось давно магометанську віру з нас прийняв,
Хтось завівся діточками, господарство мав.
Що вертатись в Україну? Що нас там чека?
Доля змученого люду і нужда гірка?
Тяжко стало отаману з того на душі.
Чи ж хотів таке почути у похід йдучи?
Як же мусить Україна бідна далі жити,
Як зрікаються так легко її власні діти?
Ті у ляхів з москалями вже перевелися,
Інші в віру басурманську гуртом подалися.
Від обурення Сіркові відібрало дух.
Скликав він до себе бранців. Стали всі навкруг.
І сказав отаман грізний слова свойого́:
- Я неволити не буду нині нікого́.
Хто куди собі захоче, хай туди і йде.
Хто захоче в Україну – тих ми доведем.
Інші хай у Крим вертають, якщо захотять,
А козаки їм не будуть шлях перепинять.
Як зачули теє бранці, полегшало їм.
Зо три тисячі зібралось повертати в Крим.
Отаман дививсь на теє і губу кусав,
Щоб ніхто не здогадався, що на думці мав.
Пішли шляхом потурнаки, за горбом уже,
А отаман все очима за шляхом стриже,
Може вернуть, вражі діти, не введуть у гріх,
Та не видно вже й не чути на дорозі їх.
Скликав Сірко навкруг себе юних козаків,
Хто ворожої ще крові, навіть не пролив
І звелів їм доганяти перевертнів тих
Й до ноги повитинати шаблями усіх.
Хай гартують козаченьки молоді серця,
Пригодиться на майбутнє їм наука ця.
Сам же повагом за ними направля коня,
Та криваву різанину зовсім не спиня.
Трупом вкрилася долина. Струменіє кров.
Ледве жаль в своєму серці отаман зборов.
І сказав в гіркій задумі отаман до них:
- Простіть мені, брати мої, мій великий гріх,
Але ліпше вам тут спати доки й Суд страшний,
Ніж плодити басурманів на набіг новий.
Краще вже в оцій долині вам кістьми лежать,
Ніж відступниками в пеклі вічну кару мать.
Гірка доля України, що дітей своїх
Змушує добро шукати по краях чужих.
Ще й кара, буває часом, за свою ж вину,
Як Сірко скарав нещасних в сиву данину.