бабусі

Годинник цей тікає, мабуть, з півсотні років
Радейко щотижня в неділю до Бога зове,
Недавно з'явивсь ритуал їй закрапати очі.
На ніч. Щоб не висохли так, як життя твоє.

Гармонію часу, що крізь вікна тікає, не витчеш
Із слів, що незайвими були, але...
Згущеною тишею в кімнаті безмовно зависли,
на нитки розмови не перекроївшись іще.

Тут простір заповнений книжками, сукнями, медом
І чаєм з імбиром в горнятку вцілілому ще.
А вечір спадає улітку повільно, як равлик
Але не у січні. У січні спадає конем.

Піонії білі тут точно колись зацвітуть.
Контрасту і тіней добавиш на знимці постфактум.
І поки під вікнами яблука темні гниють,
зів'ялі пелюстки піонів сприймеш вже як фатум.

Симетрія стін відбиває симетрію вікон.
Геометрія побуту бавиться навіть дощем.
(Я)кубізм парасольок поламаних в тому столітті,
збайдужілий до того, що мокне твій плющ під дощем.

В підземеллі півничному, освітленім свічкою,
на полицях запилених - янтарного кольору джем.
У маленькому місті-провінції тихо,
тільки падають яблука: пробуджують інколи щем.