Брунові Шульцу і Левку Скопу

Наше містечко замело снігом
Дахи будинків поснули під білою його пеленою
Дерева гойдають на собі звірят і пташок
Бруком прямують люди, кожен у своїх справах
Зима огорнула нас в останні дні листопада
І добре воно.

Ця мальовнича провінція таїть у собі безліч таємниць
Закамарками нашого Д. можна пробратись у республіку мрій
Якщо йти навпомацки, не розплющуючи очей.
Хто за всіма цими вікнами із занавісками кольору спілої вишні?
На підвіконні хтось мізансценно встановив лампу
Її вогник неодмінно перенесе тебе у засвіти
Потрібно лише прямувати до нього, не спиняючись.

Скоро вулиці заполонить вертеп, залишаючи свої тіні на стінах ветхих домів
Ангели йтимуть, поважно помахуючи крилами
Чорт лякатиме дітей своїми рогами
А колядники вріжуться у простір Площі Ринок радісним вінчуванням
Святі зі стін Собору Святої Трійці
Кам'яними своїми єствами вбиратимуть в себе той спів
І їхні німби відсвічуватимуть нам спокоєм.

Художник-чарівник, схожий на Святого Миколая йтиме
Закавулками нашого спільного простору
Там, де Солоний Ставок
Він нестиме у собі печаль за втраченою музою
І його смуток передаватиметься деревам
Що танцюють свій невеселий танок.
Вітер гне їхнє гілля і відносить останній осінній листок десь далеко
Туди, де мирно спочивають ті, кого вже нема.

Колись нас всіх тут не буде
Будуть нові люде, які стерегтимуть строкатий спокій нашого міста, а ми -
Ми, у засвітах, повсідаємось на величезну лаву-гойдалку завбільшки з театр
І гойдатимемось над Площею Ринок, оглядаючи колишні наші земні володіння.
Ось мерехтять ліхтарі біля костелу святого Варфоломія, а там -
Біля колишнього готелю "Європа"
Що тепер тоне в лахах, заморських брязкальцях та стоптаному взутті -
Там лахматі бездомні собаки шукають притулку
Вони скрутились одне біля одного і діляться залишками свого тепла.

Містом крокує новий божевільний. Він так схожий на того,
Хто часом тривожив молитовне заглиблення прихожан собору,
Але то вже інший, такий само загублений як всі ми.

По смерті наші душі повертатимуться в це місто неодмінно
Я в це вірю, інакше бути й не може
Ми блукатимемо його кам'яницями, що пережили декілька імперій і королівств
Водитимемо свої єства двориками та храмами,
Хтось - відлетить вороною
Зима й через сто років спаде на це місто так, як спадає нині
І ми стерегтимемо його спокій. Хай буде так.