Сізіфовий камінь. Вершина вгорі,
А ніби звалився додолу.
Це він заснував грецьке місто Корінф,
Був бога вітрів син — Еола.

Втручався Сізіф у діяння Богів -
Зевс викрав красуню Егіну
У бога Асопа доньку і хотів
Сховати й на острів полинув.

Річками Асоп відав. Хитрий Сізіф
Дізнався про ту таємницю,
Повідав Асопу щоб той у Корінф
Провів благодатну водицю.

Розгнівався Зевс на Сізіфа і Смерть
Послав до державного мужа.
Сізіф не дрімав, підстеріг і круть-верть -
Узяв на ланцюг її дужий.

І люди вмирать перестали. Й Арей
Війни бог звільнив Смерть-подругу.
Сізіфа відвів же у царство тіней -
Покара така за наругу.

І тут врятувався корінфський крутій,
Меропі, дружині сказавши
Його не ховати в могилі своїй,
І жертв не приносить, як завше.

Аїд розгубивсь од новацій отих,
З такого ганебного вчинку,
Й на землю Сізіфа тоді відпустив,
За все покарав його жінку.

Сізіф бенкетує в Корінфі, воскрес,
Співають пісні йому й оди.
Та раптом з Олімпу приходить Гермес
Й на суд його Божий відводить.

І винесли вирок безсмерті йому -
Котить вгору камінь великий.
Вгорі він зривається вниз, у пітьму...
Сізіф йде котить знов — довіку!

30 листопада 7528 р. (Від Трипілля) (2020)