Творити як світити…

Все, що бачать очі є тільки відблиском, тінню, від того, що неспроможна сприйняти зором людина. Світло…, символ Реальності і здатності проникати… Світло – джерело зовнішнього і того, що всередині нас.

В йога – сутрах записано і таке: «… розум не світиться самостійно, тому і може бути об’єктом сприйняття. Свідомість – відмінна від розуму, форм, знань, ідей і образів і сприймати її важко. Вона не є те що розум. Світло розуму є лише слабим відображенням саме світла свідомості».

Хрестиянство, буддизм, мітраїзм, інші релігії, - наповнені фотизмом (вчення про світло). Є митці які у своїй творчості наділені здатністю світіння, Юлія Багринівська одна з них.

Художниця сакрального мистецтва, живописиця. Народжена на Івано – Франківщині, Калуський район. Здобула дві чудові освіти, спочатку закінчила Калуський коледж культури і мистецтв, потім – Львівську Національну Академію Мистецтв (ЛНАМ).

Людина починається з дитинства. Віра в Бога прийшла до маленької дівчинки завдяки бабусі Галині і дідусеві Антону. З бабусею змалечку ходила до церкви. Юлія в дитячі літа була оповита любов’ю і увагою з боку рідних. Дівчина зростала з такими надбаннями як: скромність, правдомовність, не лукавість, повага до старших, любов до Бога.

Із розповіді художниці (ч.1): «Одного погідного, ясного дня ми з братом лагодили мені мольберт. То був перший мольберт у моєму житті. В ті миттєвості на думці було одне: «Я художниця». Це мрія, яка живе в мені й досі.
Від тієї днини промчало, промайнуло близько 15 років… Зараз мене з Антоном розділяє велика відстань, він живе в США. Якось мені на очі потрапив мольберт, ледь не ідеальний, і я ненароком промовила: «Мені б такий…». Пройшов місяць, отримала посилку з Америки. Я так хотіла його мати, і, ось він мій. В очах сльози, не тому, що мольберт направду такий красивий, зворушив вчинок брата. І як мені не бути художницею?! Як не йти за мрією?!».

Пріоритетними для неї в малярстві є – сучасна ікона на міцному фундаменті канону і віри, а кредо її життя: «Бути собою». «Іконописання – це моє моління, моя розмова з Богом. Творчість – це мій інструмент самовираження та служіння людям. Допомагаю уздріти людям світ краси, добра і любові. Тихо, засобами символів розповідаю про любов. Любов, яка для нас така складна і незбагненна – Любов Бога», - Юлія Багринівська (ч.2).

В студентські літа в Академії (ЛНАМ) архіважливу роль у становленні дівчини як мисткині відіграв старший викладач - Роман Михайлович Кислий, був для неї другим батьком. Добрі спомини залишилися в пам’яті іконописиці і про професора, Народного художника України –Романа Якимовича Василика. «Цей викладач створював атмосферу добра», - каже Юлія.

Вона з гідністю виконує своє покликання. Іконопис дарує гармонію єства, смиренність, і мисткиня бачить - її праця потрібна і має перш за все - духовну цінність. Художниця тримається думки, що цього хоче сам Господь. Сприяє створенню образів зосередження в молитві, та власне, іконописання саме по собі є молитвою. Образи створює у Візантійському стилі, під кожним з них пише слова молитви.

В одному з інтерв’ю повідала: «Мене запитують, чому я використовую для санкіру підклад для лику червоний колір.Тому, що червоний колір у сакральному мистецтві має велике значення. Колір любові, колір перемоги і страждань Ісуса Христа. І лик на червоному тлі набуває особливого сіяння…»*

Перша персональна виставка ікон авторки поіменована «Моління» відбулася в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» Омеляна і Тетяни Антоновичів (2019-й рік). Художниця подарувала музею образ «Моління в Гетсиманському саду».

Ікона «Введення у храм Пресвятої Богородиці» (дипломна робота на здобуття ступеня бакалавра) знаходиться в церкві з такою ж назвою в селі Пійло (УГКЦ). Плащаниця, малювання і шитво, «Оплакування Ісуса Христа» (дипломна робота на здобуття ступеня магістра) – перебуває в церкві «Введення в храм Пресвятої Богородиці» в тому ж селі Калуського району (ПЦУ).

Пише молода художниця і пейзажі, натюрморти. Дуже любить танцювати, але танці вимагають приділення їм часу, а робити будь – що в півсили вона не звикла.
Юлія має різносторонні уподобання в живописі: залюблена у творчість Моне і Вінсента ван Гога, захоплюється роботами М. Приймаченко і графікою Я. Гніздовського, сецесією М. Сосенка і його учня Ю. Буцманюка. З когорти сучасних живописців виділяє – М. Гельман, Я. Мовчан, Д. Гордіцу, С. Владику.

Мисткиня щиро ділиться своїми задумками і планами (ч.3): «Прагну бути успішною і відомою, затребуваною художницею, яка має місію – служити Богу і людям. Бути люблячою мамою, коханою дружиною і мудрою жінкою, в домі котрої панує злагода. З матеріального, - хотілося б мати невеликий будиночок в горах, бо українські Карпати – це місце сили і дужої енергії. І… потрібно багато працювати, задля реалізації мрій і замислів…».

Зоря знову засяє в небі, і над Назаретом, і над Києвом, і над усіма містами і селами України і Світу. Вона зазирне у скромні хатинки і квартири, і в палаци багатіїв, в шпиталі для військових і лікарні, в монастирі і гуртожитки… Зоряне світло, це свідчення – що Господь з нами, посеред нас, розділяє наші радощі і долання перешкод, які трапляються у бутті. І ті віруючі, котрі святкували Різдво 25 грудня, і ті, які цей День відзначають 7 січня, УСІ МИ ВХОДИМО В РАДІСТЬ РІЗДВА ХРЕСТОВОГО.

Слова із коляди, як побажання всім:

«Хай Ісус, мале Дитя, благословить вам життя,
А Пречиста Божа Мати дасть вам благодати!».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

UA MODNA – українська платформа.

Примітки.

*Фрагмент з інтерв’ю художниці ТБ «Суспільне», Івано – Франківськ.

На фото: Юлія Багринівська.