Одного вечора я зібрався

Побачення назначив її

Щось, та невже я закохався

Щось гарного було у ній

Падав дощ неначе злива

А я в сорочечці одній

Вона сказала що прийде

І я повірив їй.

Одначе я – мрійник завзятий

Подумав що я їй потрібний

Але таких як я у неї много

Навіщо я їй.

Я думав що оце кохання

Буду кохатись з нею вдвох

А виявилось так як завжди

І я дурний неначе лох

Життя важке

Але проблема

Кохати я не перестану

А сльози , сльзи всі пропали

Не сипте сіль на свіжу рану

Вона так любить веселитись

Пішла собі на дискотеку

Могла б на мене подивитись

Та що я їй , на серці легко

І сльози сльози заваджають

Мені і думати про неї

Писати вірш не марна справа

Проблема дня не чорна барва

Як склянка що з водою

Дрижить на рухомому об’єкті

Так почувається моє серце

Коли кохає.

Але серцю не накажеш

І продовжуючи вохати, воно змушує розум робити дурниці

І ніхто не може сказати Ні !

Перестає серце кохати тільки тоді

Коли кохана людина є дуже далеко

Або у неї є хтось

Серце у відчаї тріпочеться

І передчуваючи розлуку

Робить відчайдушне зусилля

І знов кінець кінцем залишається ні з чим.



Сльози падають з обличчя людини що кохає

І людина думає що буде кохати її все життя

Але незабаром це відчуття минає.

Так і у мене.........