Як сніг перелоскоче сивий простір,
граки прострочать білизну слідами,
прийди світінням непомітно в гості
крізь одчиняння часової брами.

Налийся в соти вікон теплим лиском,
у шибах оддзеркалься ябком літа.
Розсипала любов коралів низку
у зимні крона – у заклякле віття.

Приплинь, приплинь човнами між сльотою
до синіх свіч, оплавлених у танці,
до гущі дум – і, може, нам обоїм
раптово здасться: спали журні ланці

з осклілих серць, з обдмуханих кульбабок,
з одбулих крил – у свисті між вітрами…
Лиш кам'яні, до неба звівшись, баби
летять крізь хугу вічністю над нами.

Перетечи теплом у мою хату,
коли сніги застелять підвіконня,
коли не схоче тягла ніч минати,
прийди мене тримати за долоню.