Випусти душу на волю,
Її відігрій Любов’ю,
Вбери усім серцем, кров’ю
Свою неодмінну Долю.

Її не гаси у плоті,
Нехай вона світ осяває,
А не в суєті зотліває,
В її «золотому» болоті.

Зміцняйся у Слові віри,
На правді святій ґрунтуйся,
В огні боротьби гартуйся,
Дай відсіч вітрам зневіри.

Себе в чистоті заховуй,
До доброго серцем тулися.
Всевишнього Волі корися,
До Істини очі спрямовуй…

Не думай про себе надто,
А скромно, у міру віри.
Священних небес клавіри
Твоє хай озвучують свято.

Терпи, коли цього хоче
Любов, що для всіх воскресла.
Візьми її славні весла
І ними орудуй охоче.

Не бійся, що хвилі чорні,
Довкола тебе обступили…
Молись ! І отримаєш сили
Й вогненні пройти жаровні.

Не нехтуй слова пророчі,
Якими віки пройняті.
До Неба не будуть узяті,
У кого блудливі очі,

У кого душа зотліла,
А в серці – хули завірюха.
Вони, погасивши духа,
Зостались рабами тіла.

Що варті їх статків ріки,
Коли грянуть Суду дарами ?
Хіба що залити ями,
В які їх опустять навіки.

Потрухнуть і міць і сила,
І всі надбання марнотні…
А дух – на краю безодні...
А в Небо – не купиш крила !

Ціна не у сріблі чи злоті…
Як хочеш її ти знати –
Поглянь, Хто був розіп’ятий
За душу твою на Голготі !