Гарна штукенція технічний прогрес. І вельми корисна. На своїй шкурі, дубленій вітрами часу, перевірив особисто. І не посміхайтеся, бо і вас новітні технології постійно торсають то за вуха, то за душу, а то й за кишеню.
Їду в метрополітені та дивлюся на лики пасажирів, наглухо заліплені одноразовими медичними масками, насуплені чола та носи, устромлені у смартфони.
У вагон, з розгону, увібгалося двоє артистів оригінального жанру: дівча з бубоном та молодик з гітарою «Fender stratokaster”. На шиї молодика теліпалася портативна колонка-підсилювач на п’ятдесят ват, а на талії миловидної дівчини був застібнутий цеп для бугая, інший кінець якого закільцював шию злющого бультер’єра без намордника. Пес, оглушений гуркотом метрополітену, безупину гарчав, шкірив ікла та поривався куснути необережного пасажира, який здуру наважився подивитися цюцьку пильно в очі.
Ось дует завис над якимсь бідолашним, почав бринькати. Дівчина простягнула торбу, припрошуючи кинути купюру. А пасажир одвернувся. І тут біля його ніг загарчала собака, націлившись на мотню, з рота почала крапати слина.
Бац! - і в пакет упала сотенна купюра. Песик вдоволено гавкнув і відійшов від жертви.
- Обережно, двері зачиняються! - кавкнуло з настельного динаміка і потяг рушив зі станції «Майдан Незалежності» у сторону Дніпра. А я щойно закінчив писати віршик про кохання, позіхнув і вирішив трохи відволіктися.
І коли дует затягнув пісню «Несе Галя во-о-о-ду-у-у…» заспівав разом з ними у терцію профундовим басом «Коромисло гне-е-е-ться-а-а-а».
А шобтиздох вирячив на мене очиська і…стрибнув на руки! І давай облизувати мого носа своїм язицюрою! Я відповів взаємністю…
Ми й цілувалися, й обнімалися, і лащилися одне до одного. Я його чухав і за вухами, і проти шерсті, навіть обрубок хвоста помасажував. Аж тут оголосили, що потяг під’їхав до станції, тож дівчатко смикнуло за повідок, аби песик пішов разом з нею до наступного вагону, тельбушити іншу жертву.
Бультер'єр розвернув писка до своєї хазяйки та люто загарчав, очі налилися кров'ю. Хазяйка відсахнулася, розімкнула цепа і з криком «Щоб ти здох!» прожогом кинулася у розчахнуті двері вагона.
А я повіз покинутого напризволяще чотирилапого друга до своєї хрущовки на Борщагівці.
Відтоді до мене перестали приходити сусіди, виклянчувати гроші до получки. А як побачать у товаристві з гривастим бультер'єом - обходять півколом і хрестяться.
І почав я навідуватися до боржників з моїм другом сполом.
Щойно двері відчиняються - песик прожогом влітає до хати, винюшковуючи гаманця. А як знайде - зубиськами «цап!» і мені приносить.
- Миколо,- кажу сусідові. – Ти мені рік не віддаєш три тисячі, які позичив на пломби. А позичав на два місяці. Процентів не беру, я ж не барига, а чуйний та доброзичливий сусід.
Розтельбушив гаманця, вийняв 500 доларів і з поклоном повернув шкіргалантерею господареві. Він поривався щось сказати, але гарчливий пес під ногами, мабуть, трохи заважав.
Шобтиздох розумів, що гаманець - це м'ясо, це - сало, це - хрумкі костомашки та моя безмежна вдячність. Отаким чином за два тижні, несподівано, у хаті з'явилося дев'яносто тисяч гривень.
Почав брати блохастика з собою на працю. І не прогадав! Кайлую на «Київводоканалі» спеціалістом з обслуговування свердловин з артезіанською водою. Є така станція на Оболоні. Там 18 точок, потрібно кожну з них щотригодини обійти, зняти необхідні виміри, ліквідувати негаразди та доповісти начальству. За день проходжу приблизно 15 кілометрів. А для собаки це благо. Стрибає біля мене, ганяється за метеликами, сало зайве скидає. І мені приємність: дуже сумно, коли поруч немає співчутливої душі, яка уважно вислухає та не буде задавати зайвих питань. Тільки інколи згідливо гавкне для порядку.
Раніше начальник мене загризав: довбав мою лисину зауваженнями, кпинив за неправильно виконану роботу. А нині навіть близько не підходить. Мабуть, я йому подобатися став. Разом зі злющим псом. Правда, одного разу хотів з мене зняти надбавку, то лагідний песик з розгону вхопив його за мошонку і тріпнув пару разів для порядку. Відтоді ніяких ексцесів немає.
З часом навчив його грати на піаніно та співати.
Повертаємося з праці, утомлені та голодні. Я вже хотів виходити на Майдані Незалежності, аж тут пес оглушливо гавкнув, привертаючи мою увагу, і сів біля ніг юної красуні. Як глянув - перехопило подих. Думав, що таких прекрасних жінок не буває. Є й миловидні, і такі, які гарно пахнуть, і опуклі неймовірно. Але ось ця мавка – це щось справді грандіозне!
А дівчина набурмосила високе, одухотворене чоло і щось шпарко записувала у блокнотик на колінах. Несамохіть озирнувся і уздрів, що всі чоловіки у вагоні дивляться на це божественне створіння з висолопленими язиками. Ага, отже не тільки мене одного спаралізувало!
А бультер'єр підбадорливо гавкнув і, вхопивши мене за штанину, потягнув до дівчини.
Сів поруч з нею, з цікавістю позираючи на каракулі, які вона виводила на папері.. А там…
«Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.
.
Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.
.
А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!
.
Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.»
.
Світ померкнув перед очима. Перечитував написане і розумів, що це - про мене! І для мене. Більше ні для кого на світі!
А вона підняла свій погляд від написаного, уважно подивилася на мій ошелешений лик і тихо запитала:
- Вам подобається?
А я взяв її тремку руку у свою і гаряче поцілував. Не знаю яким чином, але ми опинилися у моїй квартирі на Борщагівці. І майже до самого ранку читали одне одному свої вірші. Нині вона заснула, обійнявши мою шию своєю правицею, тією, яка пише безсмертні творіння. Песик мирно куняє поруч, натоптавшись варених індичих голів. А я написав ось це. Як тільки прокинеться люба, то прочитаю їй своє творіння. А чи сподобається - не знаю. Прочитайте, шановні читачі, і ви, та скажіть: накосячив чи ні?
Вірш осонцив сторінку,
Співає кохання струна.
Ти з'явилась із неба
Усміхненим ангелом, люба.
.
Я люблю тебе, жінко!
У цім таємниці нема.
Дай тебе пригорну,
Поцілую кармінові губи.
.
Впала враннішня зірка,
На лузі дзвенять голоси,
І шепоче травиця
Мелодію спокою тихо.
.
Я люблю тебе, жінко!
Як чисту небесную синь -
Ти для мене єдина
У світі коштовність і втіха.
.
Простелюся барвінком,
Пташиною тьохну між віт,-
Скільки років пройшло,
А на серці - розвеснений квітень.
.
Я люблю тебе, жінко!
Для мене ти - сонячний світ,
Життєдайна ріка,
Без якої мені вже не жити.