Йшли подалі, щоб уникнути гріха.
Утомилися, прийшли до самоти,
Що, надломлена і трошечки глуха,
Уникала завжди сміху, суєти.

І шкода: не задивилися у вись,
Не літали в угамованих думках.
І з-під сонця хтось тоді на них дививсь,
І дорогу перейшов не кіт, а птах.

Заземлитися в минуле довелось,
Той, не здійснений вишукувати гріх.
–А що люди гомонітимуть? – село
Мимоволі сіяло епічний пустосміх.


І пліткарки зарядились, і дощі,
Ще ніякі, припадали до низин.
Захотілося зігрітися мерщій
І позбутися благеньких одежин.


Як умовність – обізвалася сльота,
Від розпуки народилася сльоза.

І ще досі йде по колу самота,
І нема у неї ні на кого зла.

2021 р