Маленька Елізабет сиділа на маминих колінах, коли побачила, як літак торкнувся білих пухнастих «баранців» — так називала вона хмари.

— Мамо! Мамо! Дивись! Ми на хмарках! — вигукувала вона, притискаючи носа до скла.
- Мамо, баранці не тікають! Мамо, а вони щось їдять? Мамо, а тато бачив небо так близько? Мамусю, я хочу погладити ось того ліворуч, він мені усміхнувся! Мамо, а він тут живе, так? Ми скоро його зустрінемо?

— Кого? — запитала мама маленької «хочувсезнайки».

— Бога! Ти ж казала, він живе на небі. Я думаю, якщо перестати кліпати очима, то можна його побачити. Мамо! Я не маю, що йому подарувати!

— Ти сама його подарунок, — усміхнулась мама. Вона не намагалася відповісти на всі ті запитання, бо маленька Ліззі їх і не чекала.

Елізабет завтра виповнюється 5 років і це перша її подорож на літаку. Вони летіли в якісь теплі краї, назви яких вона не могла запам’ятати, де тато готує їм сюрприз.
— Я згадуватиму цей день усе своє життя! — вигукнула малеча й далі поринула у світ, у якому нові кудлаті друзі радісно вітали її.
Мама намагалася трішки заснути, але їй погано це вдавалось.

— Мамо! Я щойно бачила янгола. У нього крила! І він мене бачив. Він летить без літака! Цікаво, де його багаж? — торохтіла вона.
Мама мовчки усміхалась, і закривши очі уявляла як вони всією родиною зможуть, нарешті, побути разом.
Елізабет вдивлялась у небо не розуміючи, чому ніхто не радіє. Хіба їм не подобаються ангели? Вона навіть змогла роздивитися ліхтарик зі свічкою в його руках.

— Дивно, — подумала вона, — навіщо ліхтарик, коли все видно? Вдивляючись у небесний світ, дівчинка нічого не чула довкола, аж поки мама не забрала її від вікна й не почала одягати рятувальний жилет. Коли Елізабет думками повернулася в літак, то здивувалася метушні.

Гучномовець щось нерозбірливо говорив.
Красиві стюардеси ходили по салону, заспокоювали людей і допомагали з ременями безпеки. Раптом літак наче підскочив і почав швидко нахилятися вперед. Люди в салоні закричали. Елізабет, у якої перед очима ще стояв той красивий янгол із ліхтарем, теж почала хвилюватися.

— Мамочко, у нас аварія?! Літак зламався? Ми помремо? — Ліззі пам’ятала ті новини по ТБ, де показали, як палаючий літак лежав на землі.
— Ні, дорогенька. Ні. Усе буде добре. — відповідала мама зі сльозами на очах.

Вона швидко написала смс, в надії, що дійде потім, обійняла міцно Ліззі та сказала, що вона найкраще, що є в її житті.

Спалах — і все стихло. Усе немов провалилося в якусь безодню…

Янгол із ліхтарем у руках посміхався новачкам. Їхнє біле сяйво іскорками розліталося довкола. Він чекав на них, таких красивих і вічних, легких і божественних.
Вони летіли, не маючи крил, туди, де все продовжується. Такі різні, такі величні душі. І одне маленьке янголятко, яке намагалося спіймати кудлатого баранця.