
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.09
11:22
Сотню знайдено, двісті втрачено,
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
2023.02.09
08:38
Сонячний образ Дажбожий,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
2023.02.09
04:56
Багато нас у цьому світі,
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
2023.02.08
22:25
Росія вірує в царя
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
2023.02.08
20:09
Коли б я міг зв’язати словом серце,
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
2023.02.08
19:53
А нашій раті заважають наші
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
2023.02.08
18:47
Погода хвора і блищати перестав
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
2023.02.08
18:35
У півтон одягнувши оклик душі: зачекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
2023.02.08
18:18
Маруся-дівка варила зілля, свій приворіт
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
2023.02.08
15:21
Вибачайте пані та панове
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
2023.02.08
14:46
Гугнявить ніч за зледенілим,
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
2023.02.08
12:55
Їду в маршрутці оранжевій,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
2023.02.08
11:27
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все ост
2023.02.08
11:24
Ми на планеті цій – неміряна сім’я,
а наші голоси – багатомовний хор.
* * *
Тримає іспит наше людство молоде
задля ідеї гуманізму і добра.
* * *
Царства земного вічний неспокій,
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі ми.
* * *
2023.02.08
06:41
Намистинками по світу,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
2023.02.08
00:45
Тепло-карим у горіхову ніч,
Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Багаж
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія.
- Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, - запитала у нього, сподіваючись на те, що він дозволить і я швидше доїду до мами.
- Зачекайте! Тут сиділа молода жіночка. Сказала, що на п'ять хвилин відійде, мабуть у туалет. Щось її довго немає, а я за графіком вже давно повинен був би бути в дорозі.
- Хтось бачив ту жінку, що пішла у туалет?, - голосно на весь салон запитав водій у пасажирів.
Всі люди мовчали, уп'явшись в мобільні телефони.
- Ну, що ж тоді сідайте і поїдемо. Цікаво, куди ж поділася та чорнява жіночка? - ніяк не міг допетрати шофер.
Я швидко вмостилася на сидіння і ми рушили. Хвилин п'ятнадцять їхала мовчки, ні мур-мур, а водій щось бубнів та бубнів собі під ніс.
Я дивилася крізь широке лобове скло на рівну дорогу і думала про своє. За узбіччям траси миготіли дерева вкриті позолотою та багрянцем осені. Нас обганяли машини на великій шнидкості, та ми теж не пасли задніх. Зажурені села палили на городах сухий хмиз та сухостої і в салоні машини, час від часу, пахло їдким димком.
- Цікаво, куди, все ж таки зникла та чорнява жінка?, - озвучив свої думки втретє водій, зиркнувши на мене, ніби я зараз розкладу все по полицях і введу його у курс справи.
- Здалася Вам та жінка, краще пильніше дивіться на дорогу - обізвалась я, посміхнувшись.
- Річ у тім, що вона залишила велику сумку в багажнику і я був змушений передати її речі людині, що набирала пасажирів на наступний рейс.
- А-а-а... - простягнула я, нарешті розуміючи бідкання шофера.
Чоловік дістав мобільний телефон і зателефонував.
- Стьопа, ну, що там? Прийшла та жіночка, чию сумку я тобі залишив? - запитав стурбований водій у колеги.
Я насторбучила вуха, але шум мотора не давав почути жодного слова. Обличчя чоловіка виражало подив.
- Чи все добре, чи щось трапилося?, - запитала я, тепер уже сама переймаючись долею зниклої жінки та її багажем.
- Хто зна, щезла, як у воду канула. Це ж треба, пів години, як пішла у туалет, і досі не повернулася - криво посміхнувся водій.
- Мій колега вже теж передав ту непіднімну сумку іншій маршрутці.
- Ви кажете, що сумка важка? А може там вибухівка. Якась терористка залишила, а сама ніби пішла в туалет, а після рвоне так, що і пір'я не залишиться, - сполошилась в жахливих догадках я. Треба зателефонувати і перевірити, що у тому багажу.
- У страху - очі великі, не хвилюйтеся, - засміявся сивий водій на всі прокурені зуби, уже перевірили.
- Отож, посміхнулась у відповідь я. Можливо, жінка пішла шукати туалет, спустилася в підземний перехід, а там знаєте скільки різного барахла? Я коли потрапляю на базар забуваю не лише про час, а й про голодного чоловіка і не вигуляну собаку. Поки все не переміряю з магазину ні ногою.
- Ха - ха- ха. Моя жінка також лахмітниця, - сміявся водій.
- Мабуть, усі особи жіночої статі такі, - оживилась я. Залунав мобільний, і той водій, якому доручили сумку, повідомив, що пасажирка не повернулася, а її речі він теж передав наступній маршрутці.
Через кожні п'ятнадцять хвилин телефонували і повідомляли, що сумка, як сваха переходить з однієї машини в іншу.
- Оце так пішла в туалет, - не втихомирювався шофер.
- А може, її живіт дуже скрутило?, - наступну версію висувала я.
- Майже на годину застрягла в туалеті? Щось тут не те. Дивно.
- А Ви знаєте, я нещодавно їздила в Париж, то нашого гіда випадково прибиральник закрив у туалеті на ключ і нам довелося його звільняти дві години через муніципалітет міста. Ніхто не знав, де знайти того прибиральника у якого робочий день скінчився. Добре, що за кордоном туалети благо ухають, а то б у нашому рідному він давно б вчадів і втратив свідомість від випаровувань аміаку.
- Ха- ха- ха!!! Ну, й Ви гумористка, реготав водій. За спиною водія теж сміялися пасажири, що чули нашу розмову.
- Знаєте, у Європейців зовсім інший менталітет. Нікому навіть і в голову не стрельне переходити дорогу на червоний світлофор, чи не спустити після себе воду в унітазі, кинути недопалок, або харкнути перехожому під ноги.
- Це точно, - погоджувався мій співрозмовник зі мною.
- Знаєте такий анекдот? - продовжувала я.
- Прилетів якось іноземець на батьківщину предків. Їде в село до родичів автобусом і йому дуже припекло у туалет. Каже водію, - зупиніться біля прибиральні. Проїхали село і той водій зупинився коло лісопосадки. Чекають, чекають іноземця, а його нема й нема, так само як тієї жінки, що пішла на п'ять хвилин і зникла. Уже й терпіння луснуло, хотіли йти шукати, а тут нарешті появляється іноземець, такий розгублений і каже: Весь ліс обійшов, а туалет не знайшов.
- Ха- ха- ха! Ну, й Ви гумористка, - весь час повторював водій, а я розповідала байки і гуморески на лоскотливу тему. Ось послухайте, сама написала, -
" Пишна вистава" називається.
На ланах концерт давали...
Весело? Та де там!
І ведучій відгукнулась
із душком котлета.
А у полі - ні тополі,
жодної копиці.
Ніде справити потребу
головній артистці.
За машиною присіла,
глузду ризик вартий,
А водій агітбригади
був мастак на жарти.
Навіть хто зівав - заплескав
фабулі вистави,
Бо кепкуп завів двигун і
рушив різко вправо.
Ще такого свисту, «браво»
зроду не бувало!
Животи понадривали,
в буряки наклали!
Пліткували, аж в райцентрі,
ледве не щоденно,
Що принади у артистки
майже на пів сцени.
На цей раз жартун заядлий
не чекав на помсту,
Бо найдужче реготав там -
голова колгоспу!
Телефонував на ферму,
ото була втіха!
«По міндобривам відбій -
гній тут сам приїхав!»
Водій сміявся до упаду, - ну й Ви даєте! Дякую, з Вами весело!
І тут в нашу кумедну розмову втрутилася пасажирка, яка сиділа за водієм.
- Розказуйте гуморески голосніше, бо я не все дочуваю, а теж хочу з Вами повеселитися, - просила вона.
- Водій глянув у невелике люстерко, що висіло зверху і одразу змарнів, піднявши від подиву густі брови.
- Звідки Ви тут взялися?, - запитав молоду чорнявку, що тримала в руках великий букет.
- Що значить звідки? Я з Києва з Вами їду. Просто пересіла на інше місце, щоб квіти не зів'яли від сонця, бачте, як блискотить у вікно. На весілля їду в Житомир до рідної сестри, - раділа вона, - буду свідком, розпис об одинадцятій. Ми встигнемо? - запитала жінка щиро посміхаючись .
- Ми то встигнемо, через пів години будемо в Житомирі, а от Ваша сумка, ще й досі в Києві.
- Як у Києві, - фарбована чорнявка з модною зачіскою - кублом на голові, уже не сміялася, а здивовано вирячила очі.
- В тій сумці моя косметика, святкова одежа, весільна сукня сестри і порцеляновий сервіз - подарунок для наречених. Жіночка спантеличено кліпала наклеєними повіками. Що ж тепер робити?, Ой, ой, ой - уже панікувала вона.
- Заспокойтеся, зараз подзвоню диспетчеру і попрошу, щоб нарешті відправили Ваш багаж. Доведеться дві години його зачекати на автостанції - говорив водій набираючи номер диспетчера.
- А, як же весілля, я ж свідок і без нової сукні ніяк, а сестра взагалі мене приб'є. І сервіз, мабуть, потрощили, коли кидали сумку з машини в машину. Я сиділа мовчки ледь стримуючи емоції не знаючи чи сміятися, чи співчувати чужому горю.
- Я ж запитував усіх в салоні, - оправдовувався водій - де поділася та жінка, що пішла у туалет? Ви, що глухі, не чули?
- Чула!
- Ви ж щойно просили, щоб гуморески голосніше розповідали, бо Ви не дочуваєте.
- Та ні, чула, ще й добре чула! Але ж я не ходила в туалет, про який Ви весь час базікали, а купувала, ось ці квіти, - жінка, важко здихнула, нахилилася над букетом і глибоко вдихнула пахучий аромат червоних троянд. Я ходила у квітниковий кіоск, а ви всю дорогу лише про туалет і туалет, про туалет і туалет! Аж набридло!
І тут, хай нас Бог простить, але ми з водієм переглянулися і почали реготати до схлипу, сліз так, що багатьом пасажирам відразу закортіло в туалет. Водій зупинився і ми гуртом побігли до лісу. Вірите ви чи ні, але в цій історії вигадки немає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Багаж
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія.
- Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, - запитала у нього, сподіваючись на те, що він дозволить і я швидше доїду до мами.
- Зачекайте! Тут сиділа молода жіночка. Сказала, що на п'ять хвилин відійде, мабуть у туалет. Щось її довго немає, а я за графіком вже давно повинен був би бути в дорозі.
- Хтось бачив ту жінку, що пішла у туалет?, - голосно на весь салон запитав водій у пасажирів.
Всі люди мовчали, уп'явшись в мобільні телефони.
- Ну, що ж тоді сідайте і поїдемо. Цікаво, куди ж поділася та чорнява жіночка? - ніяк не міг допетрати шофер.
Я швидко вмостилася на сидіння і ми рушили. Хвилин п'ятнадцять їхала мовчки, ні мур-мур, а водій щось бубнів та бубнів собі під ніс.
Я дивилася крізь широке лобове скло на рівну дорогу і думала про своє. За узбіччям траси миготіли дерева вкриті позолотою та багрянцем осені. Нас обганяли машини на великій шнидкості, та ми теж не пасли задніх. Зажурені села палили на городах сухий хмиз та сухостої і в салоні машини, час від часу, пахло їдким димком.
- Цікаво, куди, все ж таки зникла та чорнява жінка?, - озвучив свої думки втретє водій, зиркнувши на мене, ніби я зараз розкладу все по полицях і введу його у курс справи.
- Здалася Вам та жінка, краще пильніше дивіться на дорогу - обізвалась я, посміхнувшись.
- Річ у тім, що вона залишила велику сумку в багажнику і я був змушений передати її речі людині, що набирала пасажирів на наступний рейс.
- А-а-а... - простягнула я, нарешті розуміючи бідкання шофера.
Чоловік дістав мобільний телефон і зателефонував.
- Стьопа, ну, що там? Прийшла та жіночка, чию сумку я тобі залишив? - запитав стурбований водій у колеги.
Я насторбучила вуха, але шум мотора не давав почути жодного слова. Обличчя чоловіка виражало подив.
- Чи все добре, чи щось трапилося?, - запитала я, тепер уже сама переймаючись долею зниклої жінки та її багажем.
- Хто зна, щезла, як у воду канула. Це ж треба, пів години, як пішла у туалет, і досі не повернулася - криво посміхнувся водій.
- Мій колега вже теж передав ту непіднімну сумку іншій маршрутці.
- Ви кажете, що сумка важка? А може там вибухівка. Якась терористка залишила, а сама ніби пішла в туалет, а після рвоне так, що і пір'я не залишиться, - сполошилась в жахливих догадках я. Треба зателефонувати і перевірити, що у тому багажу.
- У страху - очі великі, не хвилюйтеся, - засміявся сивий водій на всі прокурені зуби, уже перевірили.
- Отож, посміхнулась у відповідь я. Можливо, жінка пішла шукати туалет, спустилася в підземний перехід, а там знаєте скільки різного барахла? Я коли потрапляю на базар забуваю не лише про час, а й про голодного чоловіка і не вигуляну собаку. Поки все не переміряю з магазину ні ногою.
- Ха - ха- ха. Моя жінка також лахмітниця, - сміявся водій.
- Мабуть, усі особи жіночої статі такі, - оживилась я. Залунав мобільний, і той водій, якому доручили сумку, повідомив, що пасажирка не повернулася, а її речі він теж передав наступній маршрутці.
Через кожні п'ятнадцять хвилин телефонували і повідомляли, що сумка, як сваха переходить з однієї машини в іншу.
- Оце так пішла в туалет, - не втихомирювався шофер.
- А може, її живіт дуже скрутило?, - наступну версію висувала я.
- Майже на годину застрягла в туалеті? Щось тут не те. Дивно.
- А Ви знаєте, я нещодавно їздила в Париж, то нашого гіда випадково прибиральник закрив у туалеті на ключ і нам довелося його звільняти дві години через муніципалітет міста. Ніхто не знав, де знайти того прибиральника у якого робочий день скінчився. Добре, що за кордоном туалети благо ухають, а то б у нашому рідному він давно б вчадів і втратив свідомість від випаровувань аміаку.
- Ха- ха- ха!!! Ну, й Ви гумористка, реготав водій. За спиною водія теж сміялися пасажири, що чули нашу розмову.
- Знаєте, у Європейців зовсім інший менталітет. Нікому навіть і в голову не стрельне переходити дорогу на червоний світлофор, чи не спустити після себе воду в унітазі, кинути недопалок, або харкнути перехожому під ноги.
- Це точно, - погоджувався мій співрозмовник зі мною.
- Знаєте такий анекдот? - продовжувала я.
- Прилетів якось іноземець на батьківщину предків. Їде в село до родичів автобусом і йому дуже припекло у туалет. Каже водію, - зупиніться біля прибиральні. Проїхали село і той водій зупинився коло лісопосадки. Чекають, чекають іноземця, а його нема й нема, так само як тієї жінки, що пішла на п'ять хвилин і зникла. Уже й терпіння луснуло, хотіли йти шукати, а тут нарешті появляється іноземець, такий розгублений і каже: Весь ліс обійшов, а туалет не знайшов.
- Ха- ха- ха! Ну, й Ви гумористка, - весь час повторював водій, а я розповідала байки і гуморески на лоскотливу тему. Ось послухайте, сама написала, -
" Пишна вистава" називається.
На ланах концерт давали...
Весело? Та де там!
І ведучій відгукнулась
із душком котлета.
А у полі - ні тополі,
жодної копиці.
Ніде справити потребу
головній артистці.
За машиною присіла,
глузду ризик вартий,
А водій агітбригади
був мастак на жарти.
Навіть хто зівав - заплескав
фабулі вистави,
Бо кепкуп завів двигун і
рушив різко вправо.
Ще такого свисту, «браво»
зроду не бувало!
Животи понадривали,
в буряки наклали!
Пліткували, аж в райцентрі,
ледве не щоденно,
Що принади у артистки
майже на пів сцени.
На цей раз жартун заядлий
не чекав на помсту,
Бо найдужче реготав там -
голова колгоспу!
Телефонував на ферму,
ото була втіха!
«По міндобривам відбій -
гній тут сам приїхав!»
Водій сміявся до упаду, - ну й Ви даєте! Дякую, з Вами весело!
І тут в нашу кумедну розмову втрутилася пасажирка, яка сиділа за водієм.
- Розказуйте гуморески голосніше, бо я не все дочуваю, а теж хочу з Вами повеселитися, - просила вона.
- Водій глянув у невелике люстерко, що висіло зверху і одразу змарнів, піднявши від подиву густі брови.
- Звідки Ви тут взялися?, - запитав молоду чорнявку, що тримала в руках великий букет.
- Що значить звідки? Я з Києва з Вами їду. Просто пересіла на інше місце, щоб квіти не зів'яли від сонця, бачте, як блискотить у вікно. На весілля їду в Житомир до рідної сестри, - раділа вона, - буду свідком, розпис об одинадцятій. Ми встигнемо? - запитала жінка щиро посміхаючись .
- Ми то встигнемо, через пів години будемо в Житомирі, а от Ваша сумка, ще й досі в Києві.
- Як у Києві, - фарбована чорнявка з модною зачіскою - кублом на голові, уже не сміялася, а здивовано вирячила очі.
- В тій сумці моя косметика, святкова одежа, весільна сукня сестри і порцеляновий сервіз - подарунок для наречених. Жіночка спантеличено кліпала наклеєними повіками. Що ж тепер робити?, Ой, ой, ой - уже панікувала вона.
- Заспокойтеся, зараз подзвоню диспетчеру і попрошу, щоб нарешті відправили Ваш багаж. Доведеться дві години його зачекати на автостанції - говорив водій набираючи номер диспетчера.
- А, як же весілля, я ж свідок і без нової сукні ніяк, а сестра взагалі мене приб'є. І сервіз, мабуть, потрощили, коли кидали сумку з машини в машину. Я сиділа мовчки ледь стримуючи емоції не знаючи чи сміятися, чи співчувати чужому горю.
- Я ж запитував усіх в салоні, - оправдовувався водій - де поділася та жінка, що пішла у туалет? Ви, що глухі, не чули?
- Чула!
- Ви ж щойно просили, щоб гуморески голосніше розповідали, бо Ви не дочуваєте.
- Та ні, чула, ще й добре чула! Але ж я не ходила в туалет, про який Ви весь час базікали, а купувала, ось ці квіти, - жінка, важко здихнула, нахилилася над букетом і глибоко вдихнула пахучий аромат червоних троянд. Я ходила у квітниковий кіоск, а ви всю дорогу лише про туалет і туалет, про туалет і туалет! Аж набридло!
І тут, хай нас Бог простить, але ми з водієм переглянулися і почали реготати до схлипу, сліз так, що багатьом пасажирам відразу закортіло в туалет. Водій зупинився і ми гуртом побігли до лісу. Вірите ви чи ні, але в цій історії вигадки немає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію