Видіння це підвладне тільки снові,
В день сонячний заглянемо сюди.
Метелики он різнокольорові
Б’ють крильцями на пелені води.

Це вхід в античний храм. За пеленою -
Богині чарівливий силует.
І вродою цією неземною
І Бог*, і смертний милувавсь. Поет**

Оспівував, звеличував Фетіду,
Її з Пелеєм довгу боротьбу
Й кохання, що життя дало Пеліду,
Що у Троянської війни добу

Як Ахіллес, прославився й загинув,
Уражений Парісом у п’яту...
О ці метаморфози часоплину -
Тепер Венери статуя отут

Оголена, за божою росою,
Осипана перлинами, стоїть.
Цією дивовижною красою
Навіки вражений. Видіння нить

Розпалює уяву. Самоцвіти
Розсипані веселкою сяйні...
Я б теж хотів скарби усього світу
Коханій класти до прекрасних ніг,

Як граф Потоцький втілював тут мрії,
І чудеса творив усе нові.
Що любить божевільно він Софію -
Не на словах, на ділі всім довів!

21 квітня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

*За давньогрецькою легендою у Фетіду були закохані брати-боги, найвищі правителі Олімпу Зевс і Посейдон, але дізнавшись від оракула-провісника, що син, народжений від Фетіди, перевищить силою батька і скине його з престолу, відмовились від свого кохання.
**Станіслав Трембецький (1739 — 1812) - класик польської літератури, учитель Адама Міцкевича, про це писав у своїй поемі
“Софіївка” ще за життя Станіслава і Софії Потоцьких, останні роки життя провів у їх маєтку в Тульчині.