вона часто за ним прибирала постіль,
розкидану, як завжди, бо він борсався увісні та хрипів,
у її автентичній кухні ще довго лунали постріли,
так довго, що стеля тріскалася навпіл.

вона розуміла, що це його вулиця, різні події і дати,
які він зберігає під кодовими замками…
коли ж вона обирала ходити не в шовковім халаті,
то не могла надихатися голосом його храму.

коли сонце ставало схоже на жовте курча
та на вікні закривалися перші нарциси,
вони обоє швидко втомлювалися від довгих повчань,
і берегли один одному кожну зморшку і кожну рису.

якби хтось подивись на них збоку, напевне, повірив,
що довго ще будуть поряд, як грім і блискавка,-
він думав про щось своє невідповідне подіям…
вона зачиняла його погляд синіми ірисами…

запевняв її, що не зможе без неї, бо вона у нього одна!
вона клялася, що не покине і чіплялася за сорочку!
це і була їх загадка головна -
до останнього схлипу сяйвом сіяти мовчки.