Гортаю сторінки життя.
Кожна - безмежне поле...
Чому зійшов у тінь забуття,
Чому тобі зраджую, Доле?

Де перехрестя чи розбіг доріг,
На котрім згубив рідну мову?
Обачності тій запобігти не міг.
Пісню забув колискову.

Хочу вернутись на отчий поріг,
Там вперше ступив я ногами.
На берег у квіти стежинкою біг,
По росах бігав лугами.

Почути, як пахнуть кущі бузини,
Буслів, що в гнізді цокотіли.
Та роки спливли із давнини,
Тільки у сні воскресали.

Нині згукнеться дитинство мені,
Як пісня, як клич журавлиний.
Довірливе серце стліває в вогні,
Підрізані крила орлині.

Злетіти не можу у небо, у синь
Вільно розправити крила.
Окинути зором всю далечінь,
Що мені доля судила?

Не славне здобулось моє майбуття,
Згасла лампада в покутті.
В минуле зійшла Багата кутя,
І свята предків забуті.

Ніби живу без святої душі,
Та серце не знає зупину.
І споживаю твої книші,
І топчу тебе, Україно.

З роками збагнути я зміг,
Батькові мудрі поради.
Неньку любити не треба доріг,
Тільки одна веде до зради.

Можливо в краплинці крові
Прокинеться клич моїх предків.
Та роки пливуть, як свічки воскові,
Зворотних нема перехрестів.