ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.08.06 20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.

Володимир Бойко
2026.08.06 17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.

Євген Федчук
2026.08.06 15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те

Артур Курдіновський
2026.08.06 15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про

Борис Костиря
2026.08.06 14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,

В Горова Леся
2026.08.06 14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,

Ірина Вовк
2026.08.06 12:01
Суд історії на балконі палацу Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част

хома дідим
2026.08.06 11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в

Ірина Вовк
2026.08.05 12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Вірші / "Самопізнання" (2006)

 Коли словам не тісно
* * *
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.


* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…


* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!


* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…


* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…

Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!


* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.

За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…


* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…

Воля б моя,
то і ще раз прожив би!


* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.


* * *

Моїм опонентам

Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!


* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…

Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!


* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.


* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…

Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.


ЕПІТАФІЯ

Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.


* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…


* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.


* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!


* * *

Одному з багатьох Леонідів

І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!


* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.


* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…


* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!


* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?

Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!


* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.


ПОПЕРЕДЖЕННЯ

За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!


* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…

Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…


* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.


* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.


ТЕРПІННЯ

О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…


2006

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-05-28 15:38:04
Переглядів сторінки твору 411
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Іронічний неореалізм
Метафізична поезія
Духовна поезія
Україні з любов"ю
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній