ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Самопізнання" (2006)
Коли словам не тісно
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли словам не тісно
* * *
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.
* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…
* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!
* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…
* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…
Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!
* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.
За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…
* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…
Воля б моя,
то і ще раз прожив би!
* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.
* * *
Моїм опонентам
Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!
* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…
Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!
* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.
* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…
Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.
ЕПІТАФІЯ
Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.
* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…
* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.
* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!
* * *
Одному з багатьох Леонідів
І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!
* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…
Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…
* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.
* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.
ТЕРПІННЯ
О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…
2006
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.
* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…
* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!
* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…
* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…
Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!
* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.
За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…
* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…
Воля б моя,
то і ще раз прожив би!
* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.
* * *
Моїм опонентам
Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!
* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…
Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!
* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.
* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…
Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.
ЕПІТАФІЯ
Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.
* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…
* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.
* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!
* * *
Одному з багатьох Леонідів
І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!
* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…
Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…
* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.
* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.
ТЕРПІННЯ
О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію