Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Самопізнання" (2006)
Коли словам не тісно
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли словам не тісно
* * *
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.
* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…
* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!
* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…
* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…
Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!
* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.
За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…
* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…
Воля б моя,
то і ще раз прожив би!
* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.
* * *
Моїм опонентам
Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!
* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…
Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!
* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.
* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…
Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.
ЕПІТАФІЯ
Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.
* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…
* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.
* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!
* * *
Одному з багатьох Леонідів
І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!
* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…
Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…
* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.
* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.
ТЕРПІННЯ
О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…
2006
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.
* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…
* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!
* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…
* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…
Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!
* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.
За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…
* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…
Воля б моя,
то і ще раз прожив би!
* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.
* * *
Моїм опонентам
Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!
* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…
Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!
* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.
* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…
Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.
ЕПІТАФІЯ
Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.
* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…
* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.
* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!
* * *
Одному з багатьох Леонідів
І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!
* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…
Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…
* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.
* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.
ТЕРПІННЯ
О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
