
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
2025.09.21
10:50
Полиці пам'яті наповнені ущерть
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
2025.09.21
09:35
Минулого немає, майбутнє - не настало, -
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
2025.09.20
17:31
Гей, там, в тилу,
в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в квартирі, чи в своєму домі,
ти депресуєш у страху.
чи сохнеш у якійсь утомі!
Лишай те все, - на передку,
в бронежилеті, у шоломі,
ти на покликанні шляху,
а не в переляку полоні!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Самопізнання" (2006)
Коли словам не тісно
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли словам не тісно
* * *
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.
* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…
* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!
* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…
* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…
Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!
* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.
За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…
* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…
Воля б моя,
то і ще раз прожив би!
* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.
* * *
Моїм опонентам
Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!
* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…
Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!
* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.
* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…
Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.
ЕПІТАФІЯ
Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.
* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…
* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.
* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!
* * *
Одному з багатьох Леонідів
І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!
* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…
Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…
* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.
* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.
ТЕРПІННЯ
О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…
2006
Я самовидатний, бо видаюсь
за власний кошт. Претензії не маю
до слави, бо такої я не знаю
серед своїх читачок. Не боюсь,
що й не зустріну. Сам себе читаю
і сам себе хвалю – не задаюсь.
* * *
Завжди і всім бажав лишень добра,
отож для зла настала вже пора –
душі самій запраглося на злам
піти: бажає зла отим козлам,
що сміли обізвать мене «козлом»,
душевного такого загалом…
* * *
Не всяка шкура – золоте руно:
трапляються й вовки в овечій шкурі,
такі безвинні з виду, а в натурі
безмірно хижі – з’їли б і лайно.
Повнісінько таких в номенклатурі,
яка трима державне знамено!
* * *
Казав собі не раз: «Не возлюби
дружину ближнього…»
Та як воно нелегко
щораз ходити в пошуках, далеко,
за клекотом лелечим, за горби!
І я б не возлюбив, клянусь, якби…
* * *
Хронічно немічний; хронічно
не вистачає грошенят
на відбуття не те що свят,
а й буднів…
Так гіпертрофічно,
хроніакально і всебічно
змалів наш брат – електорат!
* * *
Бідака й мучень, жду доручень
я від партійного цека,
як жде уроків путній учень,
що зерно істини шука
в гущавині словосполучень.
За старанність, можливо, всучить
генсек «відзнаку» в гривняках…
* * *
Не підмітав я матнею підлогу
ні перед ким,
крім своєї дружини,
так і дожив до сивин, слава Богу…
Воля б моя,
то і ще раз прожив би!
* * *
Ніхто не пише –
чи не має часу,
чи геть забув, що я іще існую…
Кричу із потойбічного Донбасу:
«Я ще живий!» – і сам себе не чую.
* * *
Моїм опонентам
Не лише любов, а й ненависть єдна –
дванадцять озлілих гавкучих мосьок,
у зграю зібравшись, кусають слона,
і він відступа, подивований… Ось як!
* * *
Обклали звідусюд – ні шпарки
в суцільному кільці блокади:
одні хапаються за барки,
другі вчепилися вже в карки…
Отак стараються для влади
за гонорар – чарки і шкварки!
* * *
Долоня ліва нині не свербить,
тож не куплю, як мріяв, кусень сала,
та й грець із ним! –
без нього можна жить,
аби лиш мрія світла не згасала.
* * *
Втікаю від смутку.
А він здоганя
і знов огортає туманами
на самім краєчку осіннього дня…
Сховатися б десь за курганами,
так сива журба зупиня.
ЕПІТАФІЯ
Лежу горілиць, просто неба –
там сонце пасуть у траві
нащадки мої, Низові...
Так гарно, й нічого не треба.
Радійте, допоки живі.
* * *
В критичному віці
я втратив не лише здоров’я –
у мене забрали єдину мою Україну!
Живу в регіоні,
де хочеться скорше померти…
* * *
Вчетверте вже збираюсь помирати
за рік останній. Але смерть глуха
до молитовних просьб – втікає з хати
в останню мить, подалі від гріха.
* * *
На хліб і чай немає грошей,
та це занадто не гнітить,
оскільки день такий хороший,
що й без нічого можна жить!
* * *
Одному з багатьох Леонідів
І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
За все, за все нащадки нам віддячать
сторицею – гряде відплати час:
зариють нас; по-п’яному оплачуть;
гірким похміллям пам'ять освинячать;
проп’ють вінки й забудуть геть про нас…
Який великий цвинтар – наш Донбас!
* * *
Якби ж то знав,
коли і де впадеш,
завбачливо наслав би не соломки,
а пуху лебединого…
Паломником
ідеш –
не знаєш сам, куди ідеш…
* * *
Нап’юся чаю з відчаю, що ні
вина не можна пити, ні горілки
(я ж пив усе життя,
за що мені
добряче діставалось на горіхи)…
Сиджу собі тихенько в стороні,
вслухаючись у п’яні перебріхи.
* * *
На кутні – відсміявсь.
А на передні –
вже не сміюся…
Опоненти вредні
останнім аргументом,
вельми грубим,
обірвуть сміх –
зостанусь геть беззубим.
ТЕРПІННЯ
О скільки вже накапало згори,
а чаша й досі ще не переповнилась…
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію