Перед тим, як піти у відпустку,
весь мій мозок нагадує пустку.
Стіни потріскані.
Посередині миска.
Перевернута невісткою.
Продавлена мо́зковою кісткою.

Всі думки розпливлись по підлозі,
під якою живіт у берлозі.
Висихають думки.
Досипає душа,
непідживлена розумом вищим.
Нижче серце в облозі – ша!
Ша, серце в облозі свище.

Може, причину шукати
у сім’яних канатах?
На сім’яних канатах
повісився сенс сексу,
він же майбутній тато,
він же сподвижник прогресу.
Після стресу
прийнявши ванну
і компрес,
він повис і не воскрес.

Відтак, мої ноги давно б теліпались,
але ж у них сила ще певна зосталась.
Коли я кажу, що сам себе відпускаю,
ноги не йдуть у відпустку!
вони тримають мою пустку,
вони жевріють мій живіт,
між них пашить еротичний цвіт,
ані до лікаря, ані до ката
вони не спішать, бо не знають дороги…

Десь була голова дурнувата, –
раз усе перейшло з голови та й на ноги.

12 травня 1994 р., Київ