Часом буває так що хочеш почути
Речі яких ніколи б не знати...

Кузьма Скрябін.

куди вона завтра піде із крильцями обгорілими,
хіба, що взірцеві мрії саджати на свій рокрилений аеродром?
як нещасна Євпраксія, блукає думками дозрілими,
мугикаючи під носа: " Спи собі сама.." мастить "Наполеон.

історія пересічної жінки, що звучить сумними дощами:
на базарах— китайскі торговці, у казармах— рідні сини…
кожного божого ранку вона здає свій щоденний екзамен
і розтирає на порошок сумніви сліз і холодні льоди.

скажімо, хай буде— "училка", чи продавчиня цукерок…
однак, на усе не вистачить, хіба, на жовту пресу і матовий манікюр.
а Цукерберг щедро дарує прогресивну мережу- люстерко:
трендові кліпи й вітання, що нагадують індонезійський гіпюр…

тут вулиця...художник із провінційними натюрмортами,
медія-менеджер , відомий прозаїк і любитель крутих авто,
на срібній таці— кава у філіжанці, загадкова усмішка Джоконди,
вірші філігарні , знижки на щастя і безкоштовне кіно.

тут вона може заливати шейху так, що він подарує серце,
тут не лягають спати Джакоми Казанови і вересневі дружини.
кусатиме лікті, коли раптом на площі зустрінеться з алкашем, чи зеком...
цинічно-ценральна самотність—на зап’ясті засохла жоржина..

куди вона завтра піде із крильцями обгорілими,
хіба, що взірцеві мрії саджати на свій рокрилений аеродром?
як нещасна Євпраксія, блукає думками дозрілими,
мугикаючи під носа " Спи собі сама.." мастить "Наполеон".

і кожному— дай по слову, і кожному— залиши по тіні…
і ніколи не стане жил віддати борги цій стожильній країні…