Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
                            І
               &
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Із циклу
“Не усе ще на світі втрачено,
Чорний ворон крилом маха -
Гайдамаччина, Гайдамаччина...
Рядки з вірша виключеного за націоналізм,поки що невідомого, студента факультету журналістики Київського державного університету у 80-х роках ХХ століття.
Шумить діброва чарівлива,Слова мов чуються із губ.
Найбільше у “Дубинці”* диво -
Цей красень — віковічний дуб.
Вже літ чотириста, напевне,
Веде рокам предовгий лік.
Не старець він для дуба древній,
А в розквіті ще чоловік.
Та пам’ятає, як на сполох
Всі дзвони в Умані гули.
І як кобзар незрячий — Волох
Під ним співав тоді, коли
Його славетні гайдамаки
Пообступали навкруги.
І від одного Гонти знаку
Тремтіли з жаху вороги.
І “Коліївщина” буяла -
Селян повстання й козаків -
Гнобителів лягло чимало...
Дуб — свідок, хоч пройшли віки.
Сакральний дуб, це — місце сили,
Католиків, панів ляка.
І недарма проголосили
Тут гетьманом Залізняка.
І самостійну Україну...
Хоч доленька її гірка.
Встромила знов ножа у спину
Зрадлива москаля рука.
Військові Катерини круки
Прийшли брататися немов...
Зв’язали всім повстанцям руки -
Така братерська та любов.
Із Гонти тиждень паси дерли —
Від пояса — аж до плеча -
Ні разу з болю не кричав —
У “мідному бику”** помер він.
Бо - польський підданець. Негайно
Москва полякам віддала.
Великомученик Украйни,
Йому і слава і хвала!!!
А Залізняк Москві повірив.
Її він підданець. Відтак
Його навіки до Сибіру
Заслали, і пропав козак.
А красень дуб оцей кремезний
До наших днів зумів дожить.
І в Україні незалежній
Нам про історію шумить!
27 червня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)
”Дубинка” - красивий, природній лісовий масив у “Софіївці”.
** Мідний бик або, як його ще називають Бик Фаларіса — одне із найвитонченіших і страшних пристроїв для тортур, коли-небудь створене людиною. Винайдене у Древній Греції медиком Перилом з Афін, який підніс деспоту владоможцю Фаларісу величезного мідного бика у дар, оскільки той любив спостерігати за стратами людей і трапезувати.
Жорстока зброя тортур являла собою порожнисту статую бика в натуральну величину повністю виконану з міді.
Збоку або на спині бика перебувала дверцята, за допомогою якої, зв'язану за зап'ястя і щиколотки людину, поміщали всередину скульптури.
Потім під черевом тварини розводили багаття і повільно запікали жертву. Фактично людина варилася живцем.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)