Ви хочете, щоб я красиво вмер,
А ви від того мали насолоду?
Ну, що ж, зручніше вмощуйтесь тепер,
Бо на сьогодні я із вами згоден.
Я покажу вам, що таке сміливість,
Коли прийшов насправді смертний час,
А ви сховайте свою підлу милість,
Я просто не прийму її від вас.
Вам все ще мало хліба і видовищ?
Ніяк не спиниться ваш ненаситний Рим?
Але запам’ятайте моє слово:
Він скоро дуже вдавиться усім.
Як саме ви і є його величчя,
То як він може й досі ще стоять?
Коли, скажіть, востаннє у обличчя
Доводилось вам смерті заглядать?
А я роблю це майже не щоденно
І цим мене давно вже не злякать.
Для вас лише забава ця арена,
Бо вам самим на хочеться вмирать.
Для вас я раб, всього лиш раб, не більше,
Щоб забаганки ваші вдовольнять.
Ну, що ж, сьогодні я вже вас потішу.
Готуйтеся, я буду починать.
І ви, раби своєї насолоди,
Глядіть аби ваш запал не ослаб,
Сховайте десь свою пихату гордість,
Дивіться, як вмирає вільний раб!