«… Над ковадлом мороку
Лунке полум’я Місяця…»

(Федеріко Ґарсіа Лорка)

У кузні, де підковують Фавна,
У темній кам’яниці Аркадії,
Де не запалюють свічок – зроду,
І тільки горно дає неситим очам харч,
Де кують кулі зірок замість ножів,
Майструють чорних карликів
Замість кайданів
на душу Ріки Небесної.
Колір роздумів синій.
Колір смутку смарагдовий.
Тільки там – у кам’яницях Гефеста,
Малиновий колір зусиль,
Дзвін металу і запах диму,
Майструють егіду для Еріхтонія,
І вогняні квіти
Цвітуть в безнадійній тьмі:
Кривоногий вершитель майбутнього:
Епохи заліза.
Колір надії бузковий.
Шкода, що вона досі схована
В отому ящику –
Один раз прочинили без дозволу,
Невчасно (чи може вчасно) стулили.
Місто на межі свідомості –
Його будували вночі
З каміння, яке шукали навпомацки
Хіба вони знали, що мури і храми
Можна створити з зірок?