Не соромиться Чорний Черемош кольору в назві.
Він гуркоче між гір, подорожнім поліпшує настрій.
Тут Іванів
Марічки
на полонини в дощі проводжали,
та сюди вже ні-ко-ли
не вернеться з Вірменії
Параджанов.

Намагаюсь канадському гостю пояснити хоч якось:
«Е-е… Forgotten ancestors shadows*…». –
«Йо! Не треба пояснень.
Я і сам за походженням –
Палійчук умовний із Криворівні,
тож англійські слова зрозумілі для мене,
та ніби й не рідні».

Поклоняймось не тим,
що увічнені в камені чи у бронзі,
а розквітлим деревам Яремчі
та світанку в Дземброні.
Не соромиться Чорний Черемош
глибини невеликої;
пригощають гуцули у Жеб’ю
то борщем, то наливками.

В хаті-ґражді «Анничка»
наче й досі дві сили ще борються,
де по битому склу
Іван Гаврилюк –
підошвами босими.
Цим краям, що, напевно,
багато бачили воєн,
залишились рани
і від Другої світової.

…Пошкодую в вагоні, що крізь ніч прямує до Києва:
проминули чомусь не в Карпатах найкращі роки мої…




_________________________________________________

* Forgotten ancestors shadows (англ.) – тіні забутих предків