Знову потрібно спускатися в це жахливе місце. Як неймовірно смердить пліснявою. Ще й холодне повітря, наче обпікає обличчя. Чим далі вниз — тим гучніше чую крики. Мені не подобається ця робота, і я б із задоволенням став мирним фермером, чи працював у тихій крамничці, проте я не маю вибору. Не можу так ризикувати, сім’я потребує цих грошей. Навіть якщо я продовжу змагатися із цією нестерпною реальністю, потрібно далі йти в це місце. У мене знову відчуття, наче я теж винен у смерті, хоч я й просто розношу їжу в камери. Звісно тут є деякі огидні люди, які справді повинні померти, проте більшість з них мають доволі сумнівні злочини. Можливо, вони взагалі невинні? Та якщо я хоч комусь словом обмовлюсь стосовно моїх припущень — можу опинитися по той бік ґрат. І нехай мене ця участь не сильно страшить, та я більше непокоюсь через моїх близьких. Враховуючи, що тут часто відбуваються не фізичні знущання. Якщо я буду сидіти в камері, вони можуть почати глумитися над моєю сім’єю, або навіть вирізати їх всіх, наче хвору худобу. Ненавиджу це відношення, ненавиджу людей, які вигадали «вишукані» інструменти для катувань. Як вони це називають? Сихо? А точно, психологічна атака… Ненавиджу…

І кожного дня я чую одне й те саме. Погрози, молитви, благання. Особливо доходячи сюди. Мені дуже пощастило, що я блюю як тільки бачу багато крові. І хай мене називають Тюхтієм, проте я невимовно радий, не брати прямої участі у цих страшних речах. Досі не розумію, як звичайні солдати можуть спати після того, що вони роблять із засудженими. Чи може це тільки я прокидаюся від жахіть?

Нарешті я тут. Захоплююсь цим чоловіком. Скільки б я не проходив повз цю камеру — нічого не чую. Я звик чути хоча б певні схлипи. Звісно я бачив й інших в’язнів, які не проронили ні слова, проте це не надовго, солдати відразу приходили й починали лупцювати, обливати водою, відрубувати кінцівки. Тому справді, зрідка чую, щоб в камері було зовсім тихо. Тільки в цій.

Прикували як дикого звіра. Він не може нормально сісти, щоб лягти взагалі не може бути мови. Руки запхали в тяжкі кайдани, ще й сильно натягли — думаю ті руки вже давно заніміли. Постійно б’ють палицями, припікають гарячим залізом, і жодного звуку від нього. Цій витримці мав би позаздрити будь-який солдат у королівстві. Історія, яку розповідають про нього у мене викликає найбільше протирічь. Дуже розумний священник, до якого приходили не тільки, щоб посповідатися, а й щоб попросити поради, у якій він ніколи не відмовляв. Думаю, це теж стало причиною затримання. Хто ж захоче віддавати звичайній людині простирадло влади, тим паче якщо його слова мають такий вплив? Одного дня сказав би: «Знищити короля», і йому навіть не поставили питання: «Навіщо?» Інша причина — його доброта. Він допомагав тим хто потребував цього, та ніколи не просив нагороди. Гарна репутація і визнання — початкові зародки заздрісних очей в його бік. Чи, можливо, причина набагато простіша, і у всьому винне кохання до жінки?

Я бачив її лише один раз, проте такої красуні ніколи ще не зустрічав. Можливо, через те, що вона знається на рослинах і лікує людей ними, чи варить якісь зілля, чи просто через красу, та її недолюблюють. Кажуть, що вона часто приходила спокушати священника. І за нею остаточно закріпився вердикт – відьма. Хоча, думаю через людей, з якими вона не може навіть трохи поговорити, вона знайшла того, хто просто міг вислухати. Дівчина просто нещасна, бо жіноча краса не закінчується чимось хорошим. Відьма. Як насправді легко підкорити чи зламати, давши лише маленьке клеймо. А цей добрий чоловік лише хотів захистити її. Він став на бік відьми, підписавши для себе смертельний вирок. Він та вона. Відьма та священник. Краса і добро. І їхні життя відразу надломилися. Хоча, можливо, вона його все-таки просто спокушала. Або любила.

Та настав момент, коли її почали переслідувати. Думаю, не тому що боялися, а просто вона сподобалася комусь з впливових пузанів. Коли вирішили її спіймати, священник прихистив жінку у церкві, проте вони увірвалися, хотіли забрати силою. Підземні ходи та мудрість священника врятували бідолашну. Щоб виманити відьму вони схопили його, адже підземелля церкви, доволі заплутана павутина лабіринтів. Крім того, наскільки я розумію, вони хотіли ще додатково вибити з нього правду, куди вона втекла. Впіймати та катувати захисника відьми, найрозумніше, що вони могли вигадати.

- Що, малий, милуєшся нашим красенем в останні його хвилини?
В останні хвилини? Я хоч і знав, що рано чи пізно він загине від їхніх рук, проте не настільки ж…

- Не знав? Вчора прийшла вістка: «Коли сонце буде у найвищому місці, на горі стратити злочинця № 17.01» Тому через кілька годин він стане поживою для наших круків.

Вона так і не прийшла, щоб врятувати. Звісно боїться за своє життя. Але вона навіть не спробувала чимось допомогти. Жахливо усвідомлювати, що заради когось, ти поставив на азартний стіл занадто високу ціну. Він дивиться просто у вічі. Аж серце стискається. Пробачте мені, я б хотів з вами познайомитися, Отче, проте… Мені так шкода. Я ніяк не можу Вам допомогти, тільки дивитися на Вас, як тюхтій. Ви втратили все через доброту, я боюсь цього. Пробачте, Отче.

Знову тягнуть як тварину. Найгірше, що його вдягли у подерту та брудну рясу, наче насміхаючись над ним. Парафіяни, які благали його допомогти, відвертають від нього погляд. Та і я сам не кращий. Я нічого не можу зробити, якщо я кинуся до нього, щоб вирвати з цих кайданів, мене затопчуть коні, або заб’ють солдати. А що буде потім з моїми батьками, їх теж так будуть вести як звірів? Я… Боягуз. Цікаво, про що він думає? Що саме він зараз відчуває? Біль, огиду, шкоду чи йому байдуже? Можливо, ненавидить всіх? Я не бачу його обличчя, тому можу зараз тільки припускати…

Сонце в зеніті. Час його страти.

- Чи хочете Ви сказати останнє слово?

Він довго мовчить. Мовчить навіть зараз, невже на цьому все?

- Міра.

Звук сокири в повітрі, зіштовхування сталі й шкіри, хрускіт кісток, Я не можу дивитися на це.
Міра. Мені здається чи воно повторюється? Міра. Ехом повторюється на горі. Жодного крику, жодного вдиху. Лише ім’я тої жінки. Міра. Промайнула швидко тінь між деревами. Міра. Як і життя священника. Міра…

Що насправді Вас бентежить? У жодному разі не читайте твір поверхнево. Він створений, щоб відкрити Ваші серця, пережити хвилини, які інколи виникають у Вашому житті.